Тепер ми наче незалежні, але – що ж буде далі? – та, з ким ми тепер маємо справу? – з нашою – в їх очах – «ігрой в самостійность»? Чого нам тепер для себе очікувати? – що нічого доброго – то є очевидне, але – чого ж саме, хоч приблизно?
Аґресія проти Молдови йшла свого часу під прапором «защіти русскоязичного насєлєнія», але подальшого розвитку не отримала, обмежившись створенням маріонеткової «Пріднєстровской рєспублікі». А спритні казахи тим часом зуміли невимушено схилити у себе від’ємний етнічний баланс на свою користь, навіть не створюючи якісь там тертя з Москвою. Але, чи є гарантії, що цей краплений король ніде більше не вирине?
Останню чеченську війну, найбільш ґеноцидну з усіх, вони опорядили як боротьбу з «мєждународним тєррорізмом» та на Заході проковтнули й це. Але, подумаємо за тих, хто не думає навіть і на крок уперед, а – що ж далі? Чи спрацює таке щось, коли центром «мєждународного террорізма» прийдеться об’явити НАТО? – а потім – і США? – навряд, навряд: ніколи не спрацює.
Та – більше від того. Бо хтось тоді може й пригадати, що батьківщиною політичного тероризму в світі – була саме Росія XX ст. Та можуть і пригадати убивства С. Петлюри, Є. Коновальця, Л. Троцкого, Л. Ребета, С. Бандери, – чи ж це не міжнародний тероризм у його чистому вигляді? А до того – пригадати й те, що тероризм «червоних бригад», палестинських терористів та всіх інших – був цілком вихований в СССР у другій половині XX ст.
Отже, навіть на порядок збільшена аґресивність імперії – не вичерпує її єство; до імперіалізму має бути добре пропагандове прикриття – маска імперії. А тому й усе попереднє могло бути рисами нової маски, але не її стрижнем: слабувате та ненадійне. Потрібно чогось більшого, загального. В минулому зіткненні колишніх союзників – німецького і російського імперіалізмів у Другій світовій, – перевага була на боці російського. Не виключено, що й з отієї простої причини, що ідея з‘єднання пролетарів усіх країн є привабливішою, ніж ідея універсального панування нордичної раси. Та й пролетарем може стати кожний, на відміну від нордичного арійця. Мати маску бодай у чомусь привабливу (або ж принаймні не відштовхуючу) – значно, істотно вигідніше ніж страхаючу.
Попередимо заздалегідь, що такої маски Четверта Імперія поки не має, вона тільки формується через нові гарячкові пошуки на смітнику історії, але те, що є поки – великих надій не полишає. Можна думати, що з тих, які були досі – найоптимальнішою маскою була маска покійного СССР. З нею, принаймні, вдалося вчинити максимальну кількість дотихчасових імперських політичних афер.
Але, зробимо короткий огляд духовного життя імперії.
Минуле XX ст. значною мірою пройшло під знаком протистояння отих двох близнюків – «фашізма» і «антіфашізма»; тобто – звичайного «коммунізма». Як воно тепер? – ще не так само, але… Залишився при силі комунізм, має кілька партій (тепер це модно), має потужну фракцію в Думє. Має й власні капіталістичні підприємства. Але, виринув і його братчик.
Після «розпаду СССР» Росія пішла-поїхала оновлюватись; не лише й не стільки фізично, як духовно. Там оприлюднили (не боїмось повторень), для загальної науки та вперше по знаменному 1917 – своєрідний шедевр російської поліційної думки – «Протоколи Сіонскіх Мудрєцов». Хоч історія цієї фальшивки доволі добре відома в усіх підробицях. А до того, кажуть, що то був плагіат з французького памфлета, пародії на жидофобську літературу початку століття. А до цього ще поспіхом відновили й отой «Союз Русского Народа», на кшталт ще того, чорносотенного та погромного. Чи вступив був до нього подібно до імператора Ніколая II (тепер – святого) і президент Б. Єльцін? – історія промовчує.
Але, були й духовні оновлення й не так архаїчні, не так міцно забуті. Видали, як же, – й переклад «Майн Кампф» Адольфа Гітлера, який був раніше доступний лише самій-самій верхівці комуністичної партії. Одна з нових російських політичних партій офіційно існуючих в «новій» Росії – засвоїла собі гітлерівське вітання витягнутою піднятою рукою, засвоїла й густо-червоний прапор із чорною свастикою в білому колі; тільки трошки зіпсувавши її додатковими ріжками, аби не так кидалася у вічі. Вони охоче спілкуються з рештками наці в Німеччині, навідують одне одного. Як там вони домовилися щодо «вищої раси» – не надто відомо. Важко сказати, як там у них із програмою, але партія переконана, схоже, що «с жідамі у нас пєрєбор». Отже, все головне – на своєму місці. Є у них і свій гимн, із якого випадково трапилася в газеті цитата, четвірка рядків: