…західні фізики болісно усвідомлювали свою соціальну відповідальність за виники ядерних досліджень. Не почуття провини, як це було у західних діячів науки, а, навпаки, як ми знаємо з численних свідоцтв совєтських учених, глибоке моральне задоволення відчували вони, оскільки внаслідок їх праці укріплювалася обороноздатність нашої країни…
До цього вислухаємо ще одну людину, вже добре обізнану зі справою на місці, та – на власному досвіді:
Десятиліттями творці всіх цих страшних зброй були у нас безмовно покірні, не те що Сталіну або Берія, але будь-якому полковникові на чолі НІІ або «шарашкі» – дивлячись куди благоволіли помістити винахідника, були нескінченно вдячні за золоту зірочку, за підмосковну дачку або за шклянку сметани до сніданку, і як коли заперечували, то тільки у сенсі найкращого технічного виконання бажання самого ж начальства.
В іншому місці цитований автор називає тих, що за «шклянку сметани», позбавлені від народження честі та сумління, переживали глибоке задоволення, – «подкупной, продажной, беспрінціпной технічєской інтєллігєнцієй». Що ж, називає – погодимося з ним, – абсолютно слушно, бо таке щось – не люди, – типова наволоч.
Тобто, на відміну від західних фізиків, людей більш порядних та совісних, – чи не були оті всі просто зграєю дрібних кримінальників, яким надані історією необмежені ресурси – давали змогу творити велетенські злочини проти людства? Одне слово – «совєтская інтєллігєнція», яка слухняно виконувала будь-які, навіть – безумовно злочинні «заданія партіі і правітєльства». Та сама, котра в Україні після 1991 невпинно правила теревені про «союз з Россієй» та «прозрачниє граніци»; або нахабно домагається «второго государствєнного язика», погрожуючи «гражданской войной». Інтеліґенція, якій природно місце де завгодно, та тільки не в цивілізованій європейській державі. Бо це не люди, це людське сміття та покидьки.
Контраст, та при тому – доволі гострий, до совєцької наукової братії, яка плазувала на брюсі перед своїми Сталіним та Берія, – становить не лише американська інтеліґенція, люди вільного світу. Бо праці над створенням атомової зброї велися й у гітлерівській Німеччині. Там теж, для цього робилося все можливе, хоч і не чути про використання зеків, яких у цій країні було чимало. Про цікаві речі можна довідатись, зокрема, зі спогадів видатного фізика Вернера Гайзенберга (1901–1976). Німецькі учені організовано саботували проект та навмисно уводили дослідження вбік. До вирішальних подій війни залишалося кілька років, впродовж яких треба було протриматись; і вони це зробили: гітлерівська атомова бомба так і не побачила світу! – таких медалькою або дачею – не купити…
Отже, два несумісних світи, одвічне чорне та біле, – старий світ людства і новітній світ антилюдства.
А на тлі подібного людського мотлоху і професійний енкаведист Лаврентій Берія, убитий 1954 без слідства та суду, погодимося, виглядає зовсім не таким уже «сатаной».
Слід гадати, що історія в усьому розбереться, рано чи пізно, бо коли не розбереться – то це буде одночасно кінець усьому людству. Для цього дуже в нагоді став би всесвітній трибунал над минулим, над усім XX сторіччям; як і над усією багатогранною діяльністю першого ворога людства, «Імперії Зла» – СССР. Бо, це тільки в наших інтересах, – щоб ніколи не повернутися у минуле, в яке нас щосили тягнуть.
Втім, не оминемо й нового цікавого вибрику «славной історіі россійской». Такий собі Алєксандр Бушков (як він себе рекомендує – автор бестселлерів) у книзі «Россия, которой не было» (Красноярск, 1988) – розглядає низку втрачених можливостей російської історії, за яких Москва була би в стані перебити й порабити іще більше людей, іще більшу кількість переробити на безнаціональне сміття, невиліковно інфековане СНІД’ом імперського шовінізму.
Є там і цікава глава, присвячена Л. Берії. В ній автор відмічає, що Л. Берія був проти поділу Німеччини, та з цього, як із іншого, виводить, що той був мало не попередником Олександра Дубчека, збирався побудувати «коммунізм с чєловєческім ліцом».
Відкидаючи в принципі можливість чогось подібного – «коммунізма с чєловєческім ліцом», зауважимо, що Берія був розумніший від Сталіна, заперечуючи увічнення поділу Німеччини. Бо, цей останній, після фінської війни, був другою істотною стратеґічною помилкою Сталіна. А Берія, схоже, мав досить розуму на те, щоб утямити просту істину, що комунізмові ніколи не зрівнятись із вільним суспільством у головному, – правах, можливостях та добробуті людей.