З цього я зробив висновок, що до скандальної справи Юля Володимирівна має якесь відношення, і запитав:
- А якщо Президент таки зніме Юлю?
- Тепер вже не зніме - нема коли. Вже вибори на носі. Він що самогубець? - дуже впевнено відповів Я. П. Федорчук.
Наступного дня після цієї розмови Президент України В. Ющенко підписав указ про відставку всього уряду та звільнення Юлії Володимирівни Тимошенко з посади Прем’єр-міністра України. Цей указ вийшов 8 вересня 2005 року. Того ж дня у відставку подали секретар РНБО Петро Порошенко, голова СБУ Олександр Турчинов і помічник Президента Олександр Третьяков. Скандал переріс у політичну кризу.
Масла у вогонь додав екс-голова СБУ О. Турчинов, який 15 вересня провів велелюдну прес-конференцію, на якій фактично повторив уже сказані Михайлом Бродським і Олександром Зінченком, не підкріплені жодним конкретним доказом і дуже завуальовані звинувачення стосовно екс-секретаря РНБО П. Порошенка, помічника Президента О. Третьякова, голови НСНУ Р. Безсмертного і голови фракції НСНУ М. Мартиненка.
У цей же день відбулося засідання політради ВО «Батьківщина», на якому була оголошена ще одна сенсація - від М. Бродського. Її озвучив не Михайло Юрійович, а партійні керманичі. Виявляється, що, перебуваючи в Ізраїлі, М. Бродський зустрівся там із добре відомим олігархом Б. Березовським і отримав від нього інформацію, що кляте «оточення президента» готувало акцію з фізичного усунення Юлії Тимошенко. Михайло Бродський при цьому сидів мовчки і ствердно кивав головою, підтверджуючи, що сказане - свята правда. І це робилося у присутності екс-Прем’єр-міністра України і екс-Голови СБУ! Звичайно, що всі були приголомшені.
Тоді Ви, шановні партійні керманичі, просили до пори - до часу не розголошувати почутого. Ви натякнули, що це має бути бомбою у ході виборів. З цього можна зробити висновок: сказане Вами є ні чим іншим, як джерелом поширення в Україні політичних пліток. І не більше. То які Ви в біса політики? Вересневі скандали і плітки розбурхали українське суспільство.
Осторонь цих резонансних процесів не міг стояти парламент і створив Тимчасову слідчу комісію, яка провела ретельне вивчення оприлюднених М. Бродським, О. Зінченком і О. Турчиновим звинувачень, і аж щойно перед новим 2006 роком у пресі з’явилися коротенькі повідомлення. Цитую:
«Тимчасова слідча комісія Верховної Ради, створена у вересні для перевірки звинувачень у корупції так званого оточення Президента, визнала звинувачення в корупції, висунуті на адресу колишнього секретаря Ради національної безпеки та оборони Петра Порошенка такими, що не відповідають дійсності. 14 депутатів, які взяли участь у засіданні комісії, одностайно проголосували за те, що звинувачення проти Порошенка не підтверджуються і не відповідають дійсності. Це рішення комісії стосується всіх 7-ми пунктів звинувачення, висунутих проти Порошенка, зокрема втручань секретаря РНБО в роботу судів і протидії будівництву будинку на вулиці Грушевського в Києві». [22]
Коли парламентська слідча комісія одноголосно приймає такі рішення, то це багато про що свідчить. Адже у комісії є представники різних політичних груп, їх неможливо так просто схилити до якогось певного висновку. Коли депутати полярних політичних сил голосують одностайно, то це є незаперечним доказом фабрикації справи. Добре знаю про це із власного багатого досвіду. Виходить, що звинувачення соратників Президента, яких чомусь його союзники вперто називають «оточенням», виявились такими, що не відповідають дійсності, тобто брехливими і наклепницькими, що цілком узгоджується з морально-етичними засадами першовідкривача політичного скандалу Михайла Бродського та його послідовників.
До цього можна додати і такий факт. У грудні 2005 року в газетах було надруковано коротенькі повідомлення, що суд задовольнив позов голови фракції НСНУ Миколи Мартиненка і визнав поширену інформацію щодо нього такою, що не відповідає дійсності, тобто брехливою і наклепницькою. Наклепники мають сплатити М. Мартиненку одну копійку моральної шкоди - саме такою сумою він оцінив їхню титанічну роботу.
Читав я ці коротенькі газетні повідомлення і думав: про корупцію в так званому «оточенні президента» трубили з усіх телеекранів та на перших сторінках газет давали величезні крикливі аншлаги, а в кінці обмежились коротесенькими повідомленнями, на які мало хто звернув увагу. І що тут сказати?
Тактика у М. Бродського та іже з ним проста - плюнути смердючою слиною на українця, аби він довго відмивався. І поки той зайнятий цим неприємним процесом, М. Бродський із соратниками роблять свою підленьку справу.