Вони приїхали на своєму пафосному мажорному джипі, світили десятком фар і ліхтарів і відчайдушно сигналили. Одразу було видно, що вони теж за нас. Вони зробили навколо нас коло пошани і зупинились. Пацани, визирнув у вікно водій, ми, тіпа, за вас. Здорово, відповіли ми. Ми вас підтримуємо, додав він для повної ясності. Спасибі, відповіли ми незадоволено, хулі приїбався о першій ночі. Може, вам щось треба? запитав водій. Та ні, все нормально, відповідаємо. Може водяри привезти? водій був точно за нас. Hi, водяри не треба, не сьогодні. А що треба? Нічого не треба — ми позбавили його останнього шансу. Тоді я вам просто посвічу, щоб вам не так темно було, сказав він. Добре, світи, погодились ми. Послухай, раптом згадав я, брат, привези м'яч. Який м'яч? не зрозумів водій. Футбольний. Водій вимкнув фари і стурбовано виліз із джипа.
В принципі, тверезий він не був, думаю, це слід було списати на революцію. В салоні залишився його напарник, цей навіть не приховував реального стану речей і просто валявся в своєму токсикозі. Ви що, спитався водій, серйозно? Ну, сказав я йому, бачиш, наш розірвало. А нам грати ще. Привези, будь другом. Де ж я його зараз візьму, серед ночі? водій заговорив серйозно. Купи денебудь, сказав я йому, він коштує якусь двадцятку. Так перша ж ночі, забідкався водій, де я його куплю? Да, кажу, перша ночі. Слухай, говорю йому, на Південному. Що? На Південному вокзалі, кажу я йому, там точно є, там що завгодно купити можна. Змотай, а? Він постояв на снігу, подивився на нас, ми подивились на нього, він мовчки сів у джип і поїхав. Ну, ось, подумав я, зірвався жирний клієнт. Ось тобі й революційна солідарність, буржуї трахані.
Вони повернулись через півгодини. Зробили ще одне коло пошани і врубали всі свої фари й ліхтарі. Водій виліз із салону, схоже, по дорозі він десь додав. Але не це головне, зовсім не це — у руці він тримав новий турецький м'яч! Він задоволено й дещо зніяковіло посміхнувся, ніби говорячи, я ж обіцяв, пацан сказав, пацан зробив.
Оскільки він був п'яний, ми його поставили на ворота, він відразу ж включився в гру, виявився цілком нормальним чуваком, навіть не зважаючи на свій джип і сто кілограмів ваги, витягувався, наскільки міг, за м'ячами, грав на виході, реагував на рикошети, він явно впіймав кураж, зрештою, ми всі його тоді піймали, але він особливо — він стояв посеред нічного зимового міста, оточений божевільною збудженою публікою, між готелем харків і університетом, праворуч від нього тяглись міліцейські загорожі, ліворуч від нього стояв його джип і світив десятком ліхтарів, над ним промерзало наскрізь темнозелене небо листопада, смарагдово просвічуючись над будівлями центральної частини міста, над парками, над районом нових забудов і над старими робітничими кварталами, над вокзалом, котрий ніколи не спиняв своє гаряче цілодобове серце; він міцно тримався на ковзкому снігу, затоптаному важким взуттям,час від часу стурбовано позирав у бік міліцейських кордонів і брав усе, що летіло в його ворота.
Частина четверта Жити швидко, померти молодим
(десять треків, які я хотів би почути на власних поминках)
1. Eric Burdon. Black On Black In Black.
Привиди з минулого з'являються в моєму житті. Вони слідкують за мною на віддалі, ховаються за спинами перехожих на вулиці, тримають перед собою газети, сидячи в барі за столиком напроти. Вони очікують і намагаються не заважати. Але кожного разу, варто лише розслабитись, відійти вбік, залишитись без свідків, вони тихо підходять, стають поруч і пильно дивляться в очі, чекаючи, коли я перший їх упізнаю. Вони застають мене в сортирах клубів, коли я відливаю, біля газетних кіосків, коли я купую свіжі журнали, в моєму власному під'їзді, коли я виходжу зранку за мінеральною водою — їхню появу важко передбачити, її важко уникнути, вони непомітно рухаються слідом за мною в моєму житті, як акули за танкером, вантаженим сотнями китайських нелегалів. Просто я не даю їм приводу розірвати мене, ні на мить не забуваючи про небезпеку з їхнього боку. Просто вони, на відміну від мене, вміють чекати.
Я не був у Нью-Йорку дев'ять років. У мене тут зовсім не лишилось знайомих — всі мої колишні знайомі або виїхали звідси, або померли, оскільки були це люди, як правило, старшого віку й поважної біографії. Дев'ять років тому в моєму житті раптом з'явилась велика кількість нових персонажів — дивних і незрозумілих мені, вони жили в цьому місті і з ним для мене асоціювались, в ньому вони для мене й залишились. Я не мав їхніх координатів і так само не мав жодного бажання знову з ними бачитись — коли ти робиш у спілкуванні паузу в дев'ять років, після цього потрібно хіба що починати все спочатку, інакше як би це виглядало — зустрітись із людиною через дев'ять років і запитати, що в неї нового? Нового в якому сенсі? За останні дев'ять років? Тоді вона мала би почати з власного народження, щоби відновити контекст. По-моєму, це безнадійно.