Коли до мене прийдуть неофіти, група неофітів, не обтяжених спільними обов'язками і ритуалами, коли вони до мене прийдуть і скажуть — чувак, ми не можемо далі так жити, потрібно щось змінювати, чувак, давай, наприклад, зробимо ідеальне радіо, зроби нам радіо, чувак, ми підтримаємо тебе, я вчиню приблизно таким чином — я виведу їх на абсолютно незаймані території, я впевнений, що такі території ще існують, потрібно їх лише добре пошукати, я буду вести їх сорок років, виманюючи за допомогою портативного транзистора на батарейках, щоби вони весь час розуміли, від чого саме ми тікаємо, чого ми разом із ними хочемо позбутись, і ось коли Господь замучиться подавати нам орієнтири й рятувати за допомогою манни небесної та іншої гуманітарки і звільнить нарешті для нас шматок повітря, коли наш траханий транзистор одного разу замовкне, не в змозі впіймати бодай щось, я скажу — це тут, брати і сестри, ми прийшли, розпалюйте вогонь, діставайте консерви.
Все більша ізольованість, все сильніша відчуженість, все глибші розлами в повітрі, щоразу менше співрозмовників, щоразу відвертіше ігнорування з боку давніх знайомих, комунікація — жорстока й невдячна штука, котра втрачає свою актуальність, котрої вже ніхто не може навчити, вибирайся сам із цієї порожньої чорної шахти, з цих тісних і запаяних зовні каналізаційних люків, до яких тебе загнав час і твоє намагання крізь нього протиснутись. За яким принципом, за якими непомітними на перший по гляд ознаками ти віднаходиш однодумців, потенційних братів і сестер, котрі поки що не здогадуються про твоє існування? Чи може таким принципом бути принцип відбору музичних треків, гучність їхнього прослуховування, ступінь залежності від них? Очевидно, може. В цьому є свій досить переконливий механізм — ми слухаємо з тобою одну музику, наша з тобою залежність розвивається в спільному напрямку, нам із тобою пропишуть ті самі ліки, ми з тобою розчаруємось у тих самих героях, для нас із тобою все закінчиться рівною мірою печально, і головне, що ніхто цього навіть не помітить, не звертаючи уваги і не надаючи особливого значення нашим із тобою музичним уподобанням. А даремно.
Ідеальне радіо може бути формою громадського життя. Або церковного, що, зрештою, багато в чому є подібним. Громада має свій формат, громада має достатню кількість приймачів удома, громада слухається постійно обкурених діджеїв, котрі використовують глибокі розлами в повітрі для проходження в іншу геометрію, з кращою музикою; те, що нас із тобою роз'єднує, що позбавляє нас із тобою будь-якої надії, для них є лише додатковою можливістю вислизнути з навколишнього ландшафту, пробігтись вузькою і небезпечною доріжкою, котра тягнеться в чорній порожнечі їхньої пам'яті й уяви, пройтись натягнутою линвою, під помаранчевими і бузковими сонцями, котрі ми не можемо бачити навіть вві сні і котрі для них є чимось настільки звичним і природним, як косметика чи метрополітен. Вони повертаються крізь розірване повітря до громади, яка очікує на них, оскільки не може довго протягнути без своєї музики, без свого комуністичного радіо, котре її об'єднує і віддаляє від решти світу, обирається нею і робить її обраиою.
Діджеї одягають слухавки, підключаються до єдиної звукової мережі і починають уважно — крок за кроком, хвилина за хвилиною — прослуховувати небеса над собою, вслухаючись напружено в їхнє перетікання й дихання, торкаючись обережно довгими сухими пальями, що пахнуть кров'ю і марихуаною, небесної поверхні, проводячи долонями по небесній обшивці — випуклій і твердій, ніби живіт вагітної тварини, поступово наближаючись до ерогенних небесних зон, навколо яких і формується музика, утворюються найкращі й найпрозоріші радіохвилі, радіохвилі, котрих так потребує громада, без яких задихаються в своїх теплих і запилених кімнатах їхні брати і сестри, іхні діти з чорними татуюваннями на передпліччях, і їхні батьки з штучними клапанами в серцях; вони не можуть помилитись у своїх пошуках, вони шукають музику, ніби підземні джерела, щоби громада не померла від зневоднення своїх організмів, тому що музика робить їхні організми і їхні тіла вологими й пластичними, як молода капуста, з їхніх тіл після цього можна робити музичні інструменти, але хто б узяв ці інструменти до рук, хто б зумів їх налагодити?
Натомість зовні це виглядає приблизно таким чином — радіостанція визначається з власним форматом, підключає спонсорів і запускає потужну npos мокомпанію. Поступово у неї з'являються постійні слухачі, поступово її ведучих починають пізнавати по голосу і запрошують на різні токшоу. Станцію дедалі частіше слухають водії таксівок і продавці вуличних кіосків. He здогадуючись про кількість таких самих слухачів, як вони, та більше того — просто про це не думаючи, громадяни сплачують щороку певну суму на існування свого улюбленого радіо, не переймаючись загальними концепціями, часто навіть не знаючи, що їхні улюблені діджеї живуть з ними в одному під'їзді; вони просто вмикають радіо і відразу ж під'єднуються до Вагітної Тварини Неба, впускаючи до свого помешкання її нервове дихання, і думаючи, що це і є Баді Гай, так-так, саме це і є Баді Гай.