Андрій Лаговський
Роман
ЧАСТИНА ПЕРША
НЕ ПОРОЗУМІЮТЬСЯ
(Із життя істериків)
Перечитавши ці вірші, студент Андрій Іванович Лаговський осміхнувся, бо щось згадав. Він стояв коло столу, перегортав свої листи, записки і всякі інші шпаргали, та й усе, що непотрібне, він одкидав набік, себто щоб знищити. Співомовку Руданського, що оце він узяв до рук, він давно-давно колись переписав був сам, власною рукою, вже тому год вісім, ще тоді як був гімназистом та здобув од своєї матері один курйозний лист. Того листа він тоді пришив був до віршів і переховував обидва документи вкупі.
Перегорнувши сторінку далі, Лаговський побачив і того самого материного листа. Мати була неписьменна — посланіє до сина зложив їй якийсь писака під її диктант. Як перечитав Лаговський ту писульку, він знов осміхнувся, та вже якось криво й кисло. От що стояло там:
«Г. Громопіль Київськ. губ. 186/II86.
Дорогий Андрійку!
Посилаю тобі три карбованці. Не трать їх марно, бо мені гроші не легко приходяться. За твою харч і за твою кватирю заплачено вже згори, так на що б ти мав втрачатися іще? Ці три карбованці — то вже тобі самому, на дрібні розходи. Тільки ж коли що купуватимеш, то купуй так, щоб ніхто не бачив: чужі люди збоку дивитимуться — будуть думати, що ти дуже багатий; то й стипендії ти не дістанеш. Найбільше просю: тютюну не купуй, бо як довідається начальство, що ти заживаєш, то сключать тебе з гімназії. Шануйся, мій сину, слухайся старших. Не заводься з товаришами та й не приятелюй з ними, бо пуття од них не навчишся. А найбільше — годи вчителям. Будь до них привітний, ласкавий, покірний; директора дуже поважай, не сперечайся з ним; як де зустрінеш, то низенько вклонися. Спина, як поклонишся, не зламається, а отже ж усі вчителі тебе полюблятимуть. Ласкаве телятко дві матки ссе.
Цілую і благословляю. Твоя мати А. Лаговська».
Все це було писано поганою російською мовою, з безліччю помилок, а вкінці додано: «А по ея покорнейшой прозьбе писал отставной унтер-офицер Л. Стеценко и вам од себя кланяется».
— Нещаслива дикарка! — сумно сказав собі студент. — Три годи я вже її не бачив. Чи обмінилася вона хоч трохи? А от післявзавтрього побачуся з нею та побалакаю… Ну, а з листом що робити? Подерти чи далі ховати? Ат! Сховаю на незабудь.
Це кажучи, він поклав листа і вірш до шкатулки, а там далі поглядів на годинник. Було якраз вісім.
«Час іти каву пити… — подумав собі він, щирісінько таки радіючи, бо цілісіньку ніч не міг заснути, і в голові йому тепер гуло. — Може, як кави вип’ю, то голова посвіжішає. Пан і пані вже, мабуть, повставали та вже, десь певне, сидять у їдальні… А цікаво б знати, чи здобули вони телеграму од мого вченика?»
Діло діялось у Курщині, на селі, 17-го серпня. Лаговський жив тут на кондиції, в поміщиків Бобрових: він був став на літо за репетитора їхньому единородному синові П’єрові, що в маї не склав екзамена і мусив переекзаменовуватися в серпні. Два тому дні, на пречистої, П’єр поїхав у Київ, бо передержку визначили йому на 16-те серпня, а його вчитель іще зоставсь на пару днів у Бобрових. Були на те причини; одна — тая, що не встиг позбирати своє манаття, адже останніми днями йому й години просвітньої не було через П’єра; а друге — він мав чекати, доки приспіє од П’єра телеграфічна звістка з Києва про результат його передержки.
Зійшовши із своєї світлички на низ, у їдальню, Андрій побачив там саму-но панію, величну grande dame[1]. Він поздоровкався з нею. Вона гордовито простягла йому рученьку та й закусила губу.
— Павло Гаврилович… уже… пішов по господарству, — дуже повільно й тихесенько, ніби вмираючи, проказала пані Боброва і єхидкувато вдивлялася в бліде, виснажене обличчя Лаговського (він був таки дуже хоробливий). — Павло Гаврилович давно вже напивсь кави, — тягла пані далі вже ораторсько-декламаторсько-навчальним тоном, — бо в нього немає такої звички, щоб спати до півдня.
1
Знатна дама