— Ну, Андрію Йвановичу! — жартівливо вдався Шмідт до професора. — Поможіть! Побалакайте з ними по-татарськи, щоб продали хліба та щоб ми з голоду не померли. Ви ж не дурно, мабуть, ганялися за чорноокими татарками в Криму!
Лаговський ніколи за ніякими татарками не був ганявсь, але щоправда — в глухих закутках Криму перебував, через свою грудну хоробу, дуже часто: в кожен період, вільний од лекцій — чи влітку, чи взимку, чи ввесну, — через те по-татарськи говорив він добре. Турецька ж і татарська мова — немало одна й та сама. Він покупив бубликів; але обом не хотілося ще вертати до гостиниці, бо цікаво було подивитися на всякі тутешні базарні типи. Окрім греків і турків, тут було видко й усякі інші кавказькі національності. Професор і Шмідт легко пізнали вірмен та імеретів, що, хоч і християни (а імеретинці ще й православні), вважаються через свою торгову вдачу за кавказьких жидів; пізнали й ту націю, яку вірмени визискують — веселих, але немудрих грузинів; траплялися тутечки й усякі інші типи, яких наші приїжджі впізнати не могли, і Шмідтові здалося, що то, мабуть, чи не осети, або, як кажуть на російський лад, «осетини».
— Тут у вас єсть осетини? — спитавсь він у гладкого крамаря-грека, що, здавалося йому, мусив розуміти по-російськи.
— Перед Великоднем було, — одказав той, вимовляючи «пуло» замість «було», — я й сам покупив був півпуда… Та тепер немає.
— Та осетини — се ж такий народ, такі люди! У них осібна мова, — недомисляючись казав Шмідт.
— А! Народ і мова!.. Бо то єсть іще й риба така, осетина (він розумів осетрину)… Про всяку мову, коли хочете, розпитайте в он тій кофейні, у Джованні Пападопуло: він усі мови знає.
Шмідт і Лаговський з цікавості заглянули до кофейні, а на них, знов, цікаво поглядали всякі греки та російсько-міжнародні типи Горького, що пили в кофейні каву, курили цигарку чи кальян або різалися в шашки та в карти. На буфетному столику лежало скількись газет: були дешевенькі «Биржевые ведомости» з коротким, але красномовним друкованим підписом: «Этот номер сдан на почту по расписке С.-Петербургского почтамта в количестве 147635 экземпляров», але переважно лежали числа часописей грецьких: «Пατρις» та «’Аστυ»[11]. Шмідт, який ще ніколи не бачив жодного новогрецького писання, нашвидкуруч розгорнув одно число «’Аστυ» та й, собі на втіху, вичитав у відділі телеграм звістку про те, що «архонт галлійської політейї Лумпет» сповістив про щось галлійську «булé» та «герусію»; се, живовидячки, відносилося до президента французької республіки Лубета та до парламенту з сенатом. Молодий правник набрався дуже веселого гумору з тих античних термінів, приложених до сучасної Франції, а надто йому припав до вподоби «архонт Лумпет». Дальша телеграма, де написано було, що ‘ο Σαχης ηλθεν εις ‘Σριβαν, тож само його розвеселила, бо попереду йому здавалося було, що тут іде мова про міфічний Ереб, а вже потім він зміркував, що це має значити: «Шах приїхав до кавказького міста Єревана». Ще більше розвеселившись, він простяг руку ще й по ті дві товсті книжки, які лежали на буфеті. Хазяїна кофейні, самого Джованні Пападопула, не було тоді; коло буфету стояв тільки Грицько Андропуло та й дружелюбно поглядав на веселого панича. Одна книжка була: 'Hυγιεινη χαι φισιολογια γαμου, а друга — лічебник на венеричних хвороб, під заголовком: Kαινος ιατρος των αφροδισιακων νοσων[12].
— Ого! — пустотливо крикнув Шмідт, дивлячись на Грицька. — А навіщо вам у Туапсе такі книжки?.. Тут же, здається, й жіноцтва жодного немає… Я принаймні досі бачив тут самих чоловіків… Хочете не хочете, а мусите жити святими ченцями.
— Та воно так, — фамільярно одказав Грицько, — жіноцтва тут обмаль, та таки є; не без того товару й тут… От, коли вам треба буде дівчину на ніч, скажіть мені, за один мент буде!..