Андрій Лаговський

«Любіть ворогів ваших…» Невже можна глузувати з тої людини, що додумалася до тих альтруїстичних слів?

І згадав Лаговський… давно це було й не часто… в його серці часом накипав гнів на Шмідтів, і він проклинав тоді першу годину своєї знакомості з ними, і ладен був навіть помститися їм… А Йсус, і на хресті розп’ятий, молився за ворогів!..

Лаговський задумавсь… і, щоб утихомирити себе, написав поезію:

СОН

Зневажений, покривджений лежав я
Та й з дикою ненавистю благав я:
«О, боже всеєдиний!.. озовись!..
Помстись за мене ворогам!.. Помстись!»

І я заснув, потомлений журбою.
Аж бачу: став Ісус передо мною
І каже тихо: «Гріх таким мольбам!
Господь сказав прощати ворогам».

Я угнівився: «Геть з мого порога!
Я визнаю єдиного лиш бога,
А ти сказав, що є тройко богів…
Не слухаю ж од тебе жодних слів!..»

Ісус одрік: «Казав я: син я божий,
Так божим сином всякий бути може,
Ніколи ж не казав я, що я — бог;
Єсть бог один, богів немає трьох.

Той бог єдиний — батько він над нами:
Він хоче, щоб усі були братами.
Ти ворогам своїм усе прости, —
Так сином божим зробишся і ти.

За ворога молись… люби, як друга…
І з серця вилетить усяка туга,
Ввілється в душу щастя… будеш рад…
І станеш ти й для мене рідний брат».

Це кажучи, глядів він так прихильно,
Що я схилився перед ним безсильно
І щиро вигукнув з плачем гірким:
«Дай, боже, щастя ворогам моїм!..»

Ах, що за чудо сталося зо мною!
Солодкі сльози вдарили рікою…
Кому ж я маю дякувать за те?
Благословен у бога ти, Христе!

Ця поезія була видумка. Такого сну ніколи Лаговський не бачив. Та що йому до того?! Адже як написав він цю поезію, то миттю заспокоївся, і голос совісті ущух та й не турбував уже його. Чи варто ж було аналізувати себе іще?

Він походив, походив по хаті…

«Вийти б подихати чистим повітрям? — майнула думка. — Ні, з півгодини попрацюю над своєю математичною роботою, а вже тоді піду пройдуся».

Він заходився писати Беселеву функцію:

ЧАСТИНА ЧЕТВЕРТА ПОРОЗУМІЛИСЯ

І

Взимку, перед Різдвом, одбувся в Москві з’їзд учених природників, фізиків та математиків. На тому з’їзді виступив з дуже довгим, докладним рефератом професор Андрій Іванович Лаговський. Хоч його спеціальність була чиста математика, виголошений реферат, одначе, торкався якраз математики прикладної, технічної, а саме — дослідів над відпорністю будівельних матеріалів. Референт, дуже добрий теоретик, подав декілька цікавих своїх формул, практично важливих для інженерів-техніків, далі піддав суворій, безпощадній критиці всі нужденні російські лабораторії для спроб над будівельними матеріалами, порівняв цю справу, як її налагоджено в Америці, і наприкінці радив вирядити на літо спеціальну експедицію до Америки, щоб там наочно навчитися, як треба впорати це пекуче, невідкладне діло.

Доклад Лаговського справив велике враження на з’їзді, викликав довгі дебати й жваву обміну думок. Зібраних інженерів-техніків найбільше вражало те, що реферат несподівано вийшов не з їхнього гурту, не од спеціалістів прикладної, експериментальної математики-механіки, а од чистого теоретика, що досі був відомий тільки своїми працями в сфері функцій та інтегралів. Не можна було рівночасно не звернути увагу на ту надзвичайну знайомість із численними чужоземними працями, яку виявив референт. «І звідкіля він знаходить час, щоб стільки перечитати?» — шепотів один із стареньких, заслужених професорів математиків, дивлячись на бліде й слабовите, але ще зовсім молоде обличчя Лаговського.

Реферат знайшов відгуки й у щоденній пресі. Декілька газетних репортерів злапали професора тут-таки на з’їзді та й обсипали його запитаннями. Нарешті в недільному додатку до найбільше розповсюдженої газети з’явився дуже добре зроблений портрет, великий, на першій друкованій сторінці, з підписом: «Професор Андрій Іванович Лаговський. З приводу його реферата на з’їзді». А в тексті було подано життєпис його, позичений, мабуть, з нового енциклопедичного словника, та згадано, що він, учений математик, є заразом і поет. Тут само подавалися й деякі його поезії.