А Шмідти в Москві? Чи Лаговський од них одкинувсь?
Ба ні. Коли професорові в Москві хочеться розігнати свою самоту, йде він і до Шмідтів. Там він бажаний гість, «свій», і йому теж любо бачити всю сім’ю. Та любить він тую сім’ю рівною, спокійною прихильністю, без експансивностей, без непотрібного ідеалізування, без ходульних страстей, без драматизування своїх відносин, без давнішого копирсання в усіх відтінках тих відносин. Чується він у тій сім’ї вільно, не як гість, через те охоче туди й учащає. Часом знов довгенько й не заходить.
— Чом ви так рідко до нас заходжаєте? Цілий тиждень або й довше вас не видко! — дорікає було йому генеральша Шмідтова.
— А знаєте, як каже Йсус Сірах: «Ходи якнайрідше до друга свого — то ніколи ваша дружба не перерветься…»
Під сумну годину він не піде до Шмідтів! Сумний — це те саме, що докучний, — цього він ніколи не забува. Тоді для нього найкраща втіха — згадка за матір. Он незабаром прийдуть вакації — то він до неї поїде і знайде там щире материне серце, що любить його такого, який він є.
Звенигородка на Київщині, влітку 1904 року.
Київ, 4-го лютого 1919 р.