І треба ж такому горю статися: у неї якось уночі раптом заболіло так око, що біль годі витримати!
Повезли діти у Шполу до лікарні.
Оглянувши матір, лікарка сказала: треба негайно видалити хворе око, аби не стало більшої біди.
Діти в один голос:
–
Ні, не дозволимо цього робити! Як!? Залишити стареньку калікою?
–
Не плачте, діти, не побивайтеся. Як лікар каже, так і зробимо, щоб потім ще більше не жалкувати, – заспокоїла їх.
Мужність, мудрість, сила духу, витримка передалися рідним.
Повернувшись з лікарні, вона ніколи навіть не натякнула на свою інвалідність: залишалася все такою ж спокійною, впевненою в собі, розважливою, щирою, ніжною, ласкавою і доброю.
–
Привезіть мені щось цікаве читати, бо вдома вже все перечитала, – бувало, просить дітей і внуків. І вони з радістю привозили їй художні книжки.
Скільки вона їх прочитала!
А коли дочка видала нову свою поетичну збірку, мати усім друзям, хто приходив до хати, дарувала її:
–
Прочитайте. Я вже декілька разів читала! Цікава і корисна книжечка.
–
Мамо, не треба, а то люди скажуть, що хвалимося, – просить донька.
–
Не скажуть. У твоїй книжці є чому повчитися, – відкаже упевнено з сонячним усміхом на устах.
ЇЇ натомлені за життя руки стали і для внуків, і для правнуків теплою затишною колискою, вони дуже любили мудру стареньку бабусю, її тиху мову, ласкаву усмішку.
Раділа, коли діти, внуки, правнуки і праправнучата збиралися за святковим столом і просили її сказати перше слово, яке завжди було жаданим, вагомим і повчальним, як золоте зерня.
Любила казати, що в неї немає невісток і зятів, а є дочки і сини.
Та й вони ж її усі шанували: поприїжджають додому і спершу біжать провідати бабусю, понавозять їй подарунків, солодощів:
–
Не треба, діточки, у мене все є, а ви витрачаєте гроші, – просить їх.
–
Ми вже самі на себе заробляємо і без гостинця до вас не можемо приходити, – цілуючи стареньку, промовляють весело.
–
Ой, не цілуйте мене, бачите, яка я вже негарна стала! – ніяковіючи скаже.
–
Не кажіть так, бо ви у нас сама найкраща! – в один голос щебечуть.
Щаслива вона після кожних таких відвідин:
–
Слава Тобі, Боже! Гарних, добрих і розумних діточок благословив у родину!
*
* *
Вона відійшла на Різдво спокійно, тихо, як і жила. На прощання вислухавши з лагідною усмішкою колядочку з уст найменшого правнука і колядників-односельців, які її щиро любили і шанували.
Кажуть, що в такий святий День Бог забирає кращих у Рай.
До матері
Наче дощик весняний,
Мені любо-любенько
Зелена неділя
Стала хата центром
Люба ненечко
Батькова сорочка
Намисто
У весняній заметілі рідна хата
Похилі, зігнуті сивенькі
Мати сина тополино виглядала
Чекання
Ой, горлице – удівонько
Позліталися діти до неньки
Все нам у вирій летіти
Мати
У тиші рідної кімнати
Серед шляху одна Повік з ріднею
Над внуками птахою…
Висота мудрості
Хато – колиско
У казці лиш збуваються дива
Бабуся Олександра
Соняшник відцвілий – батенько старий
Нестало тітки Оксани
Вирій виглядає…
Хмаровища-хмари
Спішіть до матері, сини
Мріялося
Наше сонечко
Перевдягаємо неньку
Ластовиннячко ласкавиться ластів’ятами
Душа у матері святиться благістю
Нічого краще не буває
Сива моя голубонька
До матері
Вишенько, біло – розквітлая, нене!
Ти ж бо найкраща у мене.
І ласкава, й проворна, і всюдисуща,
Бджілко моя невсипуща,
Світла радосте, тепле сонечко,
Ти опора міцна та й для донечки, Бо складаю безжально і болі, і муки І на душу твої, і на руки. Скільки їх випада на дітей – Ціле лишенько!
Не зігнись від незгод ти моїх, Хитка вишенько!
Ніжна вишенько, ясний променю, Ти долаєш життєві шторми Вкупі з донею.
Буревіям з вітрами та й не здаватися, Ти навчаєш мене в боротьбі не згинатися.
Ти найкраща у мене, матусенько – вишенько! Я у серці своїм образ твій навік вишила!
Мені любо-любенько
Мені любо–любенько, коли поруч зі мною і тато, і ненька, а ще й ніжна моя бабуся – я до них усім серцем горнуся.
Мати іде до воріт
Гріє сонцем усіх цілий
вік
ненька невтомно, дбає про нас невгамовно.
Сяє блакитною радістю світ -
Мати іде до воріт! І щодень, і щогодини самозречено палить себе
на кострищі в ім`я щастя дитини. Все бігом та бігом з- під хустини пасмо білим крилом. Як земля буде вічно крутитися і світ буде допоки,не присяде матизарум`янились молодо щоки. Очі хлюпають радістю синьо до дочки і до сина у росі, у щасливій сльозі.