Хато – колиско
Хато – колиско, пречиста в любистку, хато моя чарівна, беззахисна, в горі сумна!
Падають стіни твої! Від бід – і падає світ, падає сволок з цвяшком від колиски, де ми виростали малі, падає сволок – і виростають до неба жалі понад любисток, і понад бузку шумовиння пахуче, вище, все вище, де зорі ясні і немручі… Жалю ж мій, жалю, гіркий непомалу, хата вмирає моя – з хатою падаю я!
У казці лише збуваються дива
Очі – не очі: зіниці лиш чорні: Впали на хату дитинства літа, та обсіли долю її воронням.
Лиш піч одна іще жива. Та ба!
У казці лиш збуваються дива, щоб раптом з неї калачі рум`яні, і ми малі зовсім, і з нами хата, а в ній живі – і мама, й тато.
Бабуся Олександра
Накувала зозуленька довгий вік, а щастя забула.
Взяла війна її сина – соколика, вернуть – не вернула. Лічить літа неньці важка самотина. Та сивіє, та журиться – звістки жде від сина. Важкі руки вироблені, наче в чайки крила, склала роки на колінах – підняти несила.
Руки – колискою теплою, затишною,
А над ними Мати тужить та й білою вишнею:
– Де ж ти, де ж ти, синку?
Де ж твоя дитинка?
На колиску – руки: кап та кап – (скільки уже літ) –
перлами блакитними з очей виплаканий цвіт… Гіркий цвіт!
Соняшник відцв
ілий – батенько старий
Голова зсивіла – соняшник відцвілий – батенько старий до світу німий: погляд відболілий, устонька зімлілібатенько старий: до світу глухий… На долоні колись дужі, до роботи небайдужі, похилився, зажурився батенько старий: до усіх німий…
думу- думоньку колише, з ним самотність в парі й тиша.
Ніч і день, день і ніч, сльози з віч.
Як дитинасиротина батенько старий при синах живих… плаче безутішно при дітях успішних.
Не стало тітки Оксани
«Не стало тітки Оксани!» Болем упало зрану.
Не стало вдови – горяниці
І ненечки – жалібниці…
На плечах війну носила,
Синочків п`ятьох без мужа ростила.
Тепер ось не стало вдови – горяниці…
І люди терпінню її прийшли поклониться. І краялось серце в кожного – Далека війна тривожила.
Вирій виглядає…
А вже матусенька на лаві…
В хустиночку білесеньку прибрали…
І сонцетепло запишалась, Купаючись у многолюдді слави і неслави.
Це, мамо, принесли вам діти
За подароване життя ті скарби: На серденько цілющі ліки
й рани –карби,
тепер ось потопаєте
в сльозах-печалях,
коли вже вирій виглядає Вас у дальніх далях.
І квітами встеляють Вам дорогу.
Й сини спішать Вам на підмогу,-
Підставить дужеє плече – Труна із ненькою в долоні
аж пече…
Ридають дітоньки від горенька
одчайного і просять дива незвичайного,аби вернулася до них старенька – жертовниця і страдниця –
їх ненька…
Хмаровища- хмари
Хмаровища- хмари Облягли, як чари, не пробитися до світла, де надія колись квітла.
На життя щасливе, весело – грайливе, на життя багате в материнській хаті.
В материнській хаті, прибраній у квіти… самотою тужить ненька при рідненьких дітях.
Спішіть до матері, сини
Спішіть до матері, сини, поцілувати руки в синіх жилах, шануйте за життя, а не тоді, коли бере її могила.
Квітчайте матір квітами, коли вас гріють її очі синьо, а не тоді, коли на лаві вітряно… лежить матуся тихо й голосять квіти у руках у сина.
Тоді їм не доплакатись до мами. Спішіть, коли іще жива і снить, й тримається за білий світ синами – соколами.
Мріялося
Матері
А ще мріялося весноньку ждану стрічатимем,
І вона за рученьку візьме тебе,
Ласкою і сонечком квітчатиме,
Та ще вистелить під ніженьки натомлені
Килими коштовнії, запахущі диво-самоцвіти, Аби сил набралися й серденько твоє могло радіти…
Як же ти стомилася, мабуть, рідненька,
Що в зиму відлинула від нас, пташечко маленька?! Узяла з собою лиш колядочку святу Різдвяну, Дарувала нам навіки усмішку кохану…
Наше сонечко
Ми ж Всевишньому молились,
І тебе просили, ненько, –
Не спіши від нас, рідненька.
Ти, як квіточка, трималась, Відганяла злі морози
І над сили, і крізь сльози.
Та у хату вдерлась люто
Прелиха страшна година, І відходить від родини найріднішая людина. Залишила нам у спадок
Усміх ніжний, сонцесяйний Й доброту, й любов високу,
Ніжність, ласку незвичайну…
Тиха ластівко маленька,
Наше Сонечко тепленьке,
Відлетіла в мороз лютий – Серця наші болем скуті…
Перевдягаємо неньку
Ми за давнім звичаєм
Тебе, матусю, перевділи – Одяг твій сусідочці хорошій наділили: Як його складали