«Треба б йому наснитися — про всяк випадок», — подумав Рубінштейн і тицьнув чолом у двері сусіда, просто у вирячене вічко. Постояв так секунд із десять, потім повернувся, проминув другі, спільні двері, спустився сходами, виринув на вулиці, зробив два кроки й розчинився в ночі.
Точніше, готовий був розчинитись. Але тут назустріч із сизих досвітніх сутінків вилупився п’яненький чолов’яга, який смердів чортзна-чим. Повалився на ангела, чіпляючись за поли, — обличчя проникливе, відчайдушне, хоч язик ледь ворушиться.
— Друже, душа горить!..
Рубінштейн здригнувся, кинув стривожений погляд. Але ні — душа ніби при ньому, нехай дірява, пропита, але жива. І єдине, чого вона зараз жадала, то це похмелитись. А казав він так з однієї причини — не знав, що є на світі люди, чию душу вилучено ще за життя і кинуто в пекло. І горить вона там, поки власник похмурою тінню все ще топче землю.
— Допомоги прагну, — майже не затинаючись мовив п’яниця. Зітхнув і скрушно додав: — Бо співрозмовник я нікудишній…
Рубінштейн теж зітхнув, нагріб по кишенях жовто-білого дріб’язку, віддав нікудишньому співрозмовникові. Треба було давати? Звичайно, ні. Усе одно проп’є. Але… хто просить — дай. Не нами заповідано і не нам. А живучи серед людей, ангел підпорядковується тутешнім законам.
Чолов’яга прийняв пожертву в малу, несподівано м’яку долоню.
— Задоволений? — спитав Рубінштейн.
Той розцвів лукавою усмішкою.
— Ми дуже задоволені,— сказав, — і ви задоволені будьте…
І закотився назад у сутінки, наче й не було. Тільки тут Рубінштейн подумав, що треба б викликати таксі. Але потім махнув рукою: метро вже відкрите, та й грошей — не розгуляєшся.
Риплячи рубчастою підошвою по свіжому снігу, ангел кинувся до ближчої станції, тому й не бачив, як до ощасливленого ним чолов’яги підійшли двоє в чорних пальтах, обидва без шапок, але доволі переконливі з вигляду…
Через півгодини вони, так само без шапок, неспокійно озираючись, чекали Рубінштейна на Київському вокзалі. При електричному світлі очі їхні виблискували жовтим, як у скажених котів. Чи то через очі, а чи через інше щось, але люди довкола них незабаром швидко випарувалися, немов хтось узяв і підірвав нейтронну бомбу малого радіуса дії.
Жовтоокі чекали півгодини, годину, але так нічого й не дочекалися. Тоді перший, нижчий на зріст, у пальті швидше сірому, ніж чорному, нервовою ходою попрямував до розкладу, швидко оглянув його і видав звук, середній між пострілом і ударом хокейної ключки. Помилилися хлопці, та що там, облажалися: прямих потягів з Москви до Донецька не було, та й бути не могло. Вираз нелюдської злості з’явився на обличчі здорованя, і вся його постать застигла, як символ жорстокості.
— Може, з пересадками подався? — обережно припустив другий.
Той, що трохи нижчий, але явно старший за рангом, облив його холодним, наче з відра, поглядом, спитав обурено:
— Якщо з пересадками, то де він? Чому не з’явився?
Не дочекавшись відповіді на власне риторичне питання, перший підійшов до каси, нахилився до віконця. Усміхнувся огрядній немолодій касирці, намагаючись виглядати симпатичнішим:
— Дівчино, як дістатися до Донецька, якщо не потягом?
Касирка, призначена під старість дівчиною, звична до будь-яких грубощів і наруг, глянула у відповідь офіційно.
— Тут вам не довідкове бюро, — кинула сердито. — Треба квиток — купуй, ні — вали!
Той, який питав, бувалий у бувальцях, миттю змінив тон.
— Ти, дурепо стара, слів людських не розумієш чи що? — і так блиснув на неї жовтим оком, що касирка на мить заціпеніла. Потім здригнулася, стрепенулася й заговорила, лякливо спотикаючись і пританцьовуючи:
— Автобусом… Але це залежно від того, з пересадками чи без…
Чолов’яга думав недовго.
— Без.
— Від Новоясенівської тоді. Добу їхати.
— Добу… Коли рушає?
— Десь за півгодини.
— По конях! — вигукнув другий, і обидва кинулися до виходу з вокзалу. Касирка прилипла носом до шибки, провела приголомшеним поглядом, а потім відкинулася на стілець.
Обидва проскочили у важкі вокзальні двері так, ніби тих зовсім не було, і опинилися на площі перед торговельним центром. Там вони стрибнули в задушливе нутро лілового «Мерседеса», дали по газах і, розкидаючи брудний сніг, загвинтились у череду ранкових автомобілів, що повзли в ранкових заторах.