Перші оповідання й повісті Олексія Винокурова були пройняті оригінальним гумором, тому Віктор Шендерович назвав його «фабрикою з виробництва смішного». Але надалі це смішне проростає страшним, за звичними речами й подіями відкривається метафізика. Містичне в його книжках і п’єсах не прямолінійне, це радше гофманівське «двосвіття», коли одну й ту саму подію можна пояснити дивом, фантастикою, грою уяви, а можна — цілком реальними причинами. Пізніші книги письменника розгортають Усесвіт як метафору: наш світ, як на початку часів, населений прадавніми істотами, чию природу ми не можемо до кінця збагнути, але з якими співіснуємо.
Починаючи з 1997 року Олексій Винокуров опублікував чотири романи: «О карлике бедном» (1997), «Туда, где нас нет» (1997), «Друг степей» (2014) і «Люди Черного дракона» (2016). Роман «Ангел пригляду» (2016) з причин, які, певно, вже зрозумілі читачеві, не знайшов видавця в Росії.
Олексій Винокуров — лауреат ряду престижних російських літературних нагород. Крім того, письменник займається поглибленим практичним вивченням сучасного Китаю, зокрема містичним виміром бойових мистецтв. Уже понад два десятиліття він тренує внутрішні стилі китайського ушу, насамперед стиль Янши Тайцзицюань у старій даоській традиції.
Можливо, з цього захоплення Сходом і народилася переконаність Олексія Винокурова в тому, що вежі зі слонової кістки, у яких живуть письменники, у наш час зазнають безперервних штурмів сучасності, а мистецтво виростає на грунті історії, який твориться на наших очах і так само на наших очах може скінчитися, запасти в прірву. Тож завдання письменника — не тільки зафіксувати те, що відбувається тут і зараз, але й осягнути, що за цим стоїть, до чого все рухається…
