Несамохіть Субота ступив був до виходу, але тут у приймальні з’явилася секретарка. Підозріло глипнувши на Суботу, вона зиркнула в бік коридора. Але двері вже зачинилися. Секретарка суворо кивнула Суботі й сказала:
— Хіліарх[3] чекає на вас.
Субота на мить заціпенів. Хіліарх? Який ще в біса хіліарх, що вона має на увазі — посада, ім’я, ще щось? Що за маячня? Натякають вони чи просто знущаються?..
Роздратований далі нікуди, Субота увійшов.
Кабінет лежав перед ним, як волейбольний майданчик. Біля дальшої стіни сірим надгробком височів стіл із кріслом. До головного столу тулився другий, для нарад, — довгий, як бігова доріжка. Біля стін стояли шафи з книжками — грубими, похмурими, шорсткими від часу.
Незважаючи на холод за вікном, тут була спека. Але якась негарна, неправильна, зовсім не така, як від батареї чи обігрівача. Жар був не зовні, а десь усередині самого Суботи, немов раптом спалахнула в кістках лихоманка.
Коли з’явився гість, власник кабінету підвівся з крісла. Таємничий хіліарх виявився струнким, горбоносим, із довгастим кінським обличчям, на додачу до всього кульгавим. Рухався він стрімко, незважаючи на те що помітно тягнув ногу, і за кілька секунд перетнув увесь кабінет. Тепер він стояв, дивлячись просто в обличчя Суботі, і той не спромігся відвести очі.
Від хіліарха йшло відчуття витонченої елегантності. Чи то від добре пошитого сірого костюма, чи то від зверхньої манери тримати кінську голову, чи то від чогось іншого, зовсім невловного, — важко сказати. У першу хвилину Суботі здалося, що він десь бачив його, точно бачив. І почуття це зростало з кожною секундою.
— Доброго дня, чарівний Юрію Олексійовичу! — мовив кульгавий глибоким баритоном, боляче стиснувши його руку відразу обома долонями — твердими й холодними.
— Доброго дня… — похмуро відповів Субота. — Хоча, гадаю, чарівність мою ви дуже перебільшуєте.
Хіліарх на це злегка посміхнувся, але очі його не засміялися: продовжували свердлити гостя. Дивні це були очі: таких Субота раніше жодного разу не бачив. У білки немов чорнил додали, райдужна багряна, а зіниці, навпаки, сталевого відтінку. Але не це вразило Суботу. Очі ці, чорно-багряні, страшні, сповнені були стражданням і мукою.
«Та він хворий, — раптом осяяло Суботу, — і то тяжко хворий!»
Власник кабінету, без сумніву, прочитав цей здогад у його очах. Обличчя його здригнулося. Він через силу торкнувся власного чола крижаною рукою і тепер дивився вже абсолютно спокійно — весело й люб’язно.
Підкоряючись жесту господаря, Субота присів за стіл для переговорів.
— Отже, Юрію Олексійовичу, ми давно за вами спостерігаємо, — прихильно почав хіліарх.
Заява ця дуже не сподобалася Суботі. Та й кому, вибачте, таке сподобається? Спостерігають вони… З якого дива і на якій підставі? Що він такого зробив, щоб за ним спостерігали, та й хто вони взагалі такі, ці «ми»?
Хіліарх тут же схаменувся, ніби й ці його думки прочитав:
— Зрозуміло, я маю на увазі лише вашу творчість, нічого більшого… Тільки за нею ми й спостерігаємо. П’єси, сценарії, дитячі книжки, статті, есе — адже ви дуже плідний і талановитий автор.
Субота злегка нахилив голову. Зрозуміти це можна було і як подяку за комплімент, і як стриману згоду з думкою співрозмовника. З цими хіліархами по-іншому не можна. Дай їм палець — усю руку відхоплять.
Але з дальшої розмови вималювалося таке, що навіть бувалий у бувальцях Субота здивувався. Їм, бачте, дуже припав до душі останній його опус — той, про архангела, який він почав публікувати в Мережі. Цікаво, як виникла в автора ця ідея? Ах, наснилася… Чудово! У такому разі корпорація «Легіон» готова замовити авторові цілу книжку про цього самого архангела… Зрозуміло, за гідний гонорар.
Власник кабінету взяв зі столу аркуш і золотим пером накреслив на ньому суму… В очах Суботи замерехтіло від нулів.
— Це в рублях? — уточнив він про всяк випадок, тому що це цілком могла бути яка-небудь нікудишня валюта — наприклад, японські єни або навіть вірменські драми, тож питання треба було ставити з ходу.
Хіліарх усміхнувся.
— Ображаєте, пане Субота, ми ж не босяки які-небудь. Усе — у найтвердішій валюті, яку тільки можна уявити. Може, не надто патріотично, зате солідно. А ви можете додати до цифри будь-який знак — долара, євро, фунта стерлінгів. Ставте, ставте, не соромтеся!
Субота ще раз глянув на цифру. Вона вже не мерехтіла, але від цього не стала менш приголомшливою. В уяві його раптом постав закривавлений депутат, він хитався, ледь тримаючись на ногах, благально ворушив губами… За що такі гроші? Він же не Стівен Кінг… А якщо книга не розійдеться?
3
Хіліарх (давньогрецьке) — буквально «тисячник». У перші століття нової ери на Сході хіліархи часто відігравали роль, аналогічну до ролі візирів за ісламських часів. В євангельському оповіданні про арешт Ісуса згадується про те, що Юда йшов на чолі римської когорти поруч із хіліархом — начальником служителів єрусалимського первосвященика і рабів.