Петер Адамс
АНГЕЛИ ПО ДЕСЯТЬ ШИЛІНГІВ
Перекладено за виданням:
Addams Peter, Engel für zehn Shilling, Verlag. Das Neue Berlin, Berlin, 1967
1
Двері відчинила стара пані. Тримаючи в руках свічник і прикриваючи долонею полум'я, що коливалося на свіжому протязі, вона скоса подивилася на пізнього гостя. Чедові сподобалися і її жваві оченята і ледь помітний нахил голови, яким вона зустріла його перші слова. Колишня домоправителька покійної місіс Шеклі щиро привітала Чеда і запросила ввійти до темного холу Касл-Хоума. На ній був білий очіпок з голубими стрічками. Вона трішки шепелявила.
— Я не чекала вас так пізно, сер, і лишила свою щелепу на нічному столику, — хихикнула стара. — Але, сподіваюся, мене можна зрозуміти?
Напевне, без штучної щелепи розмовляти їй було справді важко. У неї в роті був тільки один зуб — дуже довгий, жовтий і гострий; можна не сумніватися, що вона легко пробила б ним консервну банку, якби поблизу не виявилося відкривача.
— Звичайно, звичайно! — Чед поставив валізу на підлогу, викладену кам'яними плитами. — Не турбуйтеся, будь ласка, я чудово вас розумію.
— Я рада, сер, — вона зробила рух, схожий на реверанс. — Роздягайтеся, а я тим часом приготую чай. Надворі досить холодно і вогко, і вам, мабуть, буде приємно скуштувати гаряченького.
— Так, дощ ллє як з відра, — на знак згоди кивнув Чед. — Погода кепська.
— Можна сказати — препогана погода, — уточнила стара пані. — Але з другого боку, у що б перетворилася наша добра країна, наш древній прекрасний Крайстчерч, якби враз не стало дощів, холоду, туманів. Очевидячки, у щось вельми прозаїчне, у щось на зразок завжди сонячної Італії, де люди навіть не уявляють, що таке домашній затишок, лагідний блиск вогню в каміні і шиплячий чайник, що таке балади й саги, в яких оповідається про жахливі події на повитих туманом болотах і скелястих берегах. Все це надзвичайно захопливе й просто немислиме без надійних стін рідного дому, за якими почуваєшся в повній безпеці. Згадайте хоча б Стівенсона чи Бернса, сер!
Місіс Порджес, певно, була освічена жінка, а Чед і сам любив Стівенсона, тому відчув ще більшу симпатію до старої пані.
— Мені тут буде добре, — запевнив її. — На світі справді немає нічого нуднішого, ніж життя під вічно безхмарним небом, у цьому ви маєте рацію. Це те саме, що весь час опромінювати себе кварцовою лампою.
Тільки-но місіс Порджес зібралася належно оцінити глибокодумне порівняння Чеда, як раптом обличчя її скривилося, і вона чхнула кілька разів підряд. На ній був лише легкий нічний халат, а на босих ногах старі капці, які майже не захищали від холоду кам'яних плит холу.
— Застуджуватися вам ні до чого, — зауважив Чед. — Якщо ви не заперечуєте, я зачекаю вас тут.
— Ви дуже люб'язні, сер! — Вона знову зробила реверанс і хотіла піти, але її затримало якесь пирхання. В темному кутку холу блиснули двоє зелених очей. — Це кіт Барс, улюбленець Касл-Хоума і мій захисник, коли можна так сказати. — Місіс Порджес вийняла носовичок.
— Захисник?
— Ясна річ! Цей будинок стоїть понад двісті років. Отже, нема нічого дивного, що, окрім романтики, в ньому повно пацюків. — Вона погладила кота по спині. — А мій дорогий Барс — неперевершений спеціаліст у тому, як їх виловлювати. Полювання за ними стало для нього справжньою пристрастю. Раз, два — і огидний пацюк лежить з прокушеною шиєю… Тут мій улюбленець неповторний.
Ще раз смачно чхнувши, місіс Порджес вийшла. Кіт постежив за нею; товариство Чеда, очевидно, його не влаштовувало.
Чед підійшов до каміна і підпалив накладені там дрова. Справді, як і сказала місіс Порджес, під затишком у старовинному англійському будинку розуміли саме це, хоч хол тепер, в сяйві мерехтливого вогню, можна було назвати яким завгодно, тільки не затишним. В окремих місцях пообвалювалася штукатурка, поручні сходів, що вели на другий поверх, поламалися, а сірий килим на кам'яних плитах вже давно втратив свій первісний вигляд. У кутку стояло опудало білого ведмедя, і коли Чед побачив його широко роззявлену пащу, то відчув щось схоже на співчуття до нього, мовби до живої істоти. Якби кому-небудь спало на думку вибити шкуру ведмедя клепачкою для чистки килимів, він би витрусив звідти не тільки пилюгу десятирічної давності, а й хмари молі. Набагато романтичнішою і привабливішою була велика модель корабля на каміні — середньовічний фрегат з повною оснасткою й маленькими бронзовими гарматами на носі й кормі. Можливо, це був макет уславленого піратського судна, яким командував не менш уславлений капітан Мердок, засновник Касл-Хоума. Над каміном висів портрет жінки з блідим, майже білим обличчям і колючими темними очима. На шиї сяяло кольє з чотирма великими діамантами.