— Я хотіла б глянути на картину, — швидко сказала Джун, щоб обірвати стару пані.
— Ви хочете глянути на картину? — повторила місіс Порджес здивовано. А може, тільки удала, що здивована.
— Так, я хотіла б знати, хто її намалював.
— Якщо дозволите, місіс Джун, я поставлю вам одне запитання: яким чином це пов'язане з убивством? Може, ви гадаєте, що хтось із нас… — вона недвозначно провела ребром долоні по своїй шиї.
— Спершу давайте подивимось картину, — лаконічно відповіла Джун.
— Тоді я сходжу по свічку. В кухні…
— Візьміть оцей свічник. — 1 Джун попрямувала до сходів, що вели на горище.
— У мене є кишеньковий ліхтарик, — злякано зауважила місіс Порджес. — Ви знаєте, там, вгорі, завжди протяг, бо чимало черепиць зірвало вітром, свічки можуть одразу ж погаснути…
— У мене є сірники.
— Все одно свічки будуть гаснути! І нас поглине темрява! А знаєте, що писав Шекспір з цього приводу?
— Чому ви вважаєте місіс Шеклі лихою чаклункою? — Джун почала підійматися по сходах.
— Адже ж я кажу про це тільки за поганої погоди, — місіс Порджес нерішуче пішла за нею. — Коли ж надворі тепло і яскраво світить сонце, мені навіть буває шкода її. Бідолашна, шепочу я, скільки довелося їй зазнати за своє життя. Останнім часом вона не могла ходити, каміння в нирках пронизувало її тіло жахливими болями. Хіба цього замало? А гроші, які вона одержувала, витрачала ж не на себе! Золоту душу мала. Шкода, що зовні груба та миршава була.
Джун хотіла було підтримати це химерне розпатякування місіс Порджес щодо покійної Шеклі, але, обернувшись до неї — вони вже стояли перед дверима на горище, — раптом побачила вираз її обличчя. Джун аж замлоїло під серцем.
Обличчя домоправительки виражало все, окрім привітності й доброти. У мерехтливому світлі двох свічок воно було напруженим і похмурим. Місіс Порджес здалася Джун такою старою, що їй можна було дати набагато більше років, ніж було насправді. Складки і зморшки виступали з-під прошарку пудри так чітко, ніби були намальовані на гладенькій шкірі чорним олівцем; очі її сторожко блищали, затаївши в собі страх, а можливо, й погрозу.
Тьмяним сяйвом освітлювали свічки вузький коридорчик, в кінці якого були двері на горище; по незаштукатурених стінах услід за жінками рухалися довгі тіні; було чутно, як дощ тарабанить по даху; десь рипіла відчинена стулка вікна.
— Що це? — Джун зупинилася.
— Здається, внизу хтось ходить.
— Мабуть, Чед.
— Ні, Чед забув свій ключ на полиці для рукавичок.
Джун прислухалася.
— Дурниці, — сказала вона нарешті. — Адже вхідні двері замкнені.
— Саме в цьому я не впевнена, — голос місіс Порджес перейшов у шепіт. — Мені здається, я забула їх замкнути. І взагалі ще зранку я почуваю якесь дивне занепокоєння. У мене таке відчуття, ніби по Касл-Хоуму знову хтось бродить, і я майже переконана, що це дух Шеклі. Таке теж трапляється!
— Так, і дуже часто, — уїдливо підтакнула Джун старій плетусі.
Вони відчинили двері і пішли по скрипучих мостинах горища. По закутках лежав усякий мотлох — лампи з драними абажурами, рама від дзеркала, матрац, з дірок якого повилазили пучки морської трави, стояли старі крісла, скрині. І на всьому цьому такий шар пилу, що, здавалося, весь мотлох з'явився тут ще до народження місіс Шеклі. Дах протікав у багатьох місцях, і, незважаючи на розставлені місіс Порджес старі тазики та каструлі, на підлозі горища похмуро блищали великі калюжі.
Місіс Порджес не довго розшукувала картину — вона була між оббитою жерстю скринею і стінкою.
Джун поставила картину на скриню і уважно розглядала її. Все було так, як вона передбачала. Великі відшліфовані камінці незвичайної форми на ліловому платті місіс Шеклі, як дві краплі води, були схожі на камінці спотвореного свічника, якого Джун поставила на скриню.
Шурхіт, що почувся позаду, змусив Джун обернутися. Слова застряли в горлі — в руках старої пані блищав великий чорний револьвер.
— Ви з глузду з'їхали? Навіщо гратися цією штукою?!
Примруживши очі, місіс Порджес втупилася в Джун. Її обличчя знову було напруженим і сторожким. Вона повільно підняла револьвер і спритним рухом великого пальця зняла запобіжник.
— Ви… Ви з глузду з'їхали? — ледь ворушачи язиком, видавила Джун.
Не опускаючи револьвера, місіс Порджес приклала до губів вказівний палець лівої руки, даючи цим зрозуміти, щоб Джун мовчала. Потім підкралася до відчинених дверей, нашорошила вуха і почала прислухатися.