Таким же міцним горішком, тільки на інший манір, був Чед. Замість того, щоб обняти Джун і прошепотіти їй кілька слів, він, здавалося, зовсім не повірив у те, що сталося. Та й Джордж Абернаті, котрий незабаром з'явився, теж поставив їй кілька скептичних запитань.
— А перевернутий стілець? А крик? — накинулася вона на них, ніби кішка.
— Може, ти сама його перекинула? І сама кричала?
Це вивело Джун з рівноваги. Вона мало не розплакалася від обурення. Те, що їй тут кажуть, не вкладається ні в які рамки!
— Я йду спати, — сказала вона тремтячим голосом. — Якщо вранці знайдете мене з перерізаним горлом, то зрозумієте, брала я вас на глум чи ні. — І вже на порозі додала: — Завтра я їду до Лондона і візьму справу в свої руки.
— Яку справу? 1 що тобі треба в Лондоні? — запитав Чед.
— Може, я вам опісля і розповім… А може, й ні… Я зроблю візит леді Уорренгтон…
— Я й не знав, що ти буваєш у вищому світі, — кольнув її Чед.
— Ти ще багато чого не знаєш. — І вона так хряснула дверима, що затряслося опудало білого ведмедя.
— Я віднесу їй склянку гарячого молока. — Міс Порджес першою порушила мовчанку. — І покладу таблетку снотворного, тоді вона, бідолашна, хоч виспиться спокійно. — І по-філософськи додала: — Страшно подумати, на що здатна людина, коли йдеться про якісь блискучі камінці.
Джордж Абернаті затримав стару пані і поцікавився, що вона має на увазі.
Місіс Порджес поставила перекинуте крісло, сіла в нього й докладно розповіла про все, що бачила й чула.
Коли вона закінчила і пішла на кухню, щоб підігріти молоко для Джун, Джордж підвівся і деякий час мовчки ходив по холу.
— Ти чув коли-небудь про подвійний причиновий зв'язок? — спитав Чеда.
— Ніколи.
— Уяви собі черепичний дах. І ось одна з черепиць раптом рівно о сьомій падає перед парадними дверима. Цей факт тісно пов'язаний із спорудженням будинку, якістю роботи, властивостями матеріалу, впливами зовнішнього середовища. Це перший причиновий зв'язок. Ну, а тепер припустимо, що рівно о сьомій з цього будинку виходить містер Сміт — на це теж є цілий ряд причин. Він служить маклером у бюро, яке відчиняється о восьмій. Отже, щоб вчасно всістися за письмовий стіл, треба опуститися в метро о сьомій двадцять. А той факт, що містер Сміт працює саме маклером, обумовлений його здібностями, зв'язками його батьків, одруженням. Ось тобі й другий причиновий зв'язок. Обидва зв'язки не мають між собою нічого спільного, але часом вони несподівано схрещуються, і відбувається те, що ми називаємо випадковістю. І це справді випадковість, бо дірку в черепі містера Сміта не поясниш лише властивостями матеріалу, з якого виготовлена черепиця, не поясниш її і умовами життя маклера. Цей випадок взагалі не пояснимий, якщо розглядати його тільки з погляду причинового зв'язку. Те саме стосується і подій у Касл-Хоумі. Ми стежимо лише за одною ланкою фактів, і це помилково. Тому давай припустимо, що виявлення діамантів, якщо вони взагалі існують, вбивство місіс Меріел, а можливо, й Девіда Лайнора не пов'язані з шантажем, і порцеляновими ангелами, з обшуком будинку, що його зробив Роберт Уейд. Що тоді?..
— Тоді виходить, що обидва ми ідіоти, — сухо відповів Чед. — Але ж поки що твої припущення нічим не обгрунтовані.
— Я не сказав би, — Джордж Абернаті похитав головою. — Коли спробувати пояснити всі події в Касл-Хоумі одною причиною, а саме — діамантами, тоді вони стануть зовсім нереальними.
— А що, як діаманти були сховані в одному з ангелів?
— Навіть у цьому випадку ми не знайдемо відповіді на питання: чому стара місіс Шеклі протягом багатьох років шантажувала багатьох жителів Крайстчерча саме за допомогою цих ангелів?
— Ми витратили цілий день на те, — сказав Чед, посмоктуючи люльку, — щоб перевірити алібі всіх людей, яких могла шантажувати місіс Шеклі. І ми встановили, що в них є алібі, навіть у Хаббарда, хоч він і збрехав нам, нібито дивився телевізійну виставу. Він уже не перший рік навідується до цієї Міллі, і нема ніяких підстав припускати, що вона сказала нам неправду. В той час він справді був у неї. Справа серйозна, і треба сподіватися, що Міллі не наважиться збрехати під присягою і одержати за це кілька років тюрми. Отже, Хаббард не вбивця, це виключено. Правда, він мене дратує, точніше, я його терпіти не можу. Надто вже в нього джентльменський вигляд…
– І надто багато часу приділяє Джун, — доповнив Джордж.