— Бридкі скнари, — буркнув моряк. — Невже вони бояться, що у них поцуплять мерців!
Але нараз Мак-Гівен аж очі витріщив: завіси на дверях були щойно змащені. Замок теж блищав од мастила. Це не просто насторожило його, а й викликало нестримне бажання докопатися, в чім тут річ. І оскільки в кишені Мак-Гівена, крім досить-таки брудного носовика, запальнички та палички жувального тютюну, завжди була відмичка, то відімкнути двері було для нього дитячою забавою. Якби лишень Мак-Гівен міг подумати, в яку халепу він ускочить!
В склепі Мак-Гівен полегшено зітхнув. Тут пахло пилом та сухим листом, моряк витяг з кишені паличку тютюну і відламав шматочок. Покласти його в рот він не встиг. Раптовий спалах блискавки осяяв каплицю голубувато-мертвотним світлом, і Мак-Гівен устиг завважити, що хтось недавно відкручував гвинти на віках. Краще б, звичайно, не втручатися в справи цього невідомого порушника спокою! Але Мак-Гівена так заінтригувало відкриття, що він вийняв запальничку й ретельно оглянув обидві труни. Сумнівів не було: хтось зовсім недавно знімав віко! «Навіщо тобі лізти в чуже діло, старий друже, — порадив йому внутрішній голос. — Ще, чого доброго, в пекло потрапиш, бо щось тут не чисте. Повідом поліцію, та й по всьому!»
— А якщо тут пахне кількома фунтами, — відповів Мак-Гівен своєму внутрішньому голосові. Він вимовив ці слова гучно, щоб хоч трохи притлумити страх, що раптом опосів його.
«Що ж, чини, як хочеш, — відповів йому внутрішній голос. — Ти вільна людина і можеш лізти, куди тобі заманеться, хоч би й у чужі домовини. Але ж потім не шкодуй, коли тебе поставлять перед судом за наругу над прахом померлих. Згадай, до речі, про Джефферсона Паркінса, якого хотіли звинуватити в крадіжці зі зломом лише тому, що він кинувся на допомогу дитині, яка плакала. Мак-Гівен плюнув.
— Паркінс — старий розбійник. І крім того, мерці не кличуть на допомогу.
«А якщо тебе звинуватять, що ти познімав з рук мерців усі коштовності? Ні, Мак-Гівен, облиш краще цю справу!»
Але цікавість взяла гору. Мак-Гівен відкрутив гвинти, перехрестився, чомусь забувши зняти капелюха, і підняв віко одної домовини.
Безперечно, він належав до хоробрих людей, і в часи Нельсона або Френсіса Дрейка з нього вийшов би чудовий пірат. З чорною пов'язкою на лівому оці, з абордажним гаком в руках, з безстрашною усмішкою на стиснутих губах — такими зараз уявляють людей, що зробили так багато для величі Британії. А сьогодні нащадки цих сміливців перебиваються крадіжкою поливних шлангів. Але навіть і в Мак-Гівена перехопило подих, коли він при голубуватому спалахові блискавки побачив у труні трупи двох жінок — благодійниці місіс Шеклі і якоїсь незнайомки. В другій труні поряд зі скелетом лежав мертвий архіваріус Девід Лайнор.
Впевнившись, що він натрапив на слід тяжкого злочину, Мак-Гівен подумав про ту славу, яку принесе йому це відкриття у всій окрузі, і ще раз уважно оглянув склеп. В глибині його він помітив маленькі бронзові двері. Відчинивши їх, побачив сходи, які вели в підвал під склепом. В одній із стін підвалу, посеред великих кам'яних плит, зяяв темний чотирикутник підземного ходу, з якого, спустившись ще по одних сходах, можна було потрапити в стару каналізаційну трубу. Ось тут і проявився на повну силу талант Мак-Гівена як першовідкривача і розвідника. Він клацнув запальничкою і ступив, зігнувшись, всередину труби, діаметр якої майже дорівнював людському зростові. Пройшовши кроків сімдесят-вісімдесят, моряк опинився в якомусь підвальному приміщенні. Тут він знову побачив сходи, піднявся по них і помітив над головою залізний люк. Натиснув на нього і в ту ж мить мало не впав з переляку — на нього посипалися гарячі вуглини. Мак-Гівен втягнув голову в плечі і здогадався, що перебуває в каміні якогось будинку.
Перелякана місіс Порджес справедливо обурилася, яким чином він опинився в її каміні і що, власне, йому треба.
Ввійшовши до холу Касл-Хоума, Мак-Гівен розгублено прогугнявив, що він і не збирався порушувати спокою старої пані, але додав, що шляхи господні невідомі. З якою метою він потрапив до каміна, для нього самого таємниця. Ясно одне, що нікого грабувати він не збирався, бо він не злодій, і вона це добре знає.
— А що ж ви все-таки хотіли робити? — уїдливо спитала домоправителька. — Адже в гості через підвал не ходять.
— Я прийшов не з підвалу, я прийшов просто зі склепу місіс Шеклі, де знайшов ще два трупи, чоловіка й жінки, які там не були раніше поховані.
Місіс Порджес на секунду замислилася, а потім промовила: