– Ага, він попу… гм… лярний. Усі вони там такі, – хмикнув Йосип Соломонович. – Й пісні в нього, так би мовити, анальні
– На що тільки не йдуть люди, аби мати свій шматок хліба з маслом, або, наприклад, шматок золота з діамантами, – міркував уголос Остап Богданович. – Деякі заради цього докотилися аж до того, що стали суперзірками. Хоча могли залишитися просто людьми.
– Якщо користуватися астрономічною термінологією, то більшість наших так званих естрадних зірок є, у найкращому разі, лише естрадними метеоритами, – вимовив Йосип Соломонович. – Й цей естрадний, так би мовити, метеоризм мене не радує.
– Так, багато хто жадають стати відомими, – вимовив Клим Пилипович. – Для цього навіть створюються якісь чи то комбінати комет, чи то фабрики зірок, чи то заводи астероїдів…
– Я чув про мужика, який, бажаючи, будь-що-будь, потрапити до книги рекордів Ґіннеса й у такий спосіб прославитися, намагається висякати найдовшу у світі шмарклю, – повідомив Остап Богданович. – Напевно, він уже не може висякатися, не приставивши до носа лінійку.
– Багато також кар'єристів, для яких сенс життя в тому, щоб стати великим начальником, або, інакше висловлюючись, впливовою шишкою, – сказав Йосип Соломонович. – Воістину, людина сама є ковалем свого шила в дупі.
Співрозмовники знову подивилися на телевізор, у якому темношкірий іноземець під музику повідомляв російською мовою з африканським акцентом, що він, мовляв, шоколадний ссавець, що він ласкавий мерзотник і що о-о-о…
– Взагалі-то кар'єристи – істоти корисні, – вирік Остап Богданович. – Прогрес цивілізації базується неабиякою мірою на кар'єризмі.
– Так, кар'єристи по-своєму корисні, – кивнув Йосип Соломонович. – А ще корисні павуки: вони харчуються мухами, комарами, міллю, тарганами й іншими нехорошими тваринами.
– Дощові черв'яки теж дуже корисні, – підхопив Клим Пилипович, – вони розпушують ґрунт і, ковтаючи й переварюючи опале листя й інше природне сміття, підживлюють землю, що необхідно рослинам.
– Я усвідомлюю чималу користь цих істот – і павуків, і кар'єристів, і дощових черв'яків – і навіть готовий, як то кажуть, зняти перед ними капелюха, – продовжив Йосип Соломонович, – але особисто мене цілком улаштовує іпостась звичайного бухгалтера, і я не хотів би бути ані дощовим черв'яком, ані павуком, ані кар'єристом…
***
Вони сиділи якось у сквері напроти пам'ятника Гоголю, і Остап Богданович говорив:
– Журналу, який розповідає про політику, варто було б йменуватися «Порнографія».
– ?! – мовчки здивувалися Клим Пилипович і Йосип Соломонович.
– Аргументую. Усім відомо, що політика – справа брудна, у моральному аспекті. Про це навіть самі політики іноді прохоплюються. Отже, журнал, який правдиво пише про політику, пише, по суті, про бруд. А грецьке слово «порнографія» у перекладі українською саме це й означає: «писання про бруд». Таким чином, «Порнографія» – це найвідповідніша назва для журналу про політику.
– Логічно, – оцінив Йосип Соломонович.
– Політики вміють так запудрити мозок, що потім на ньому хоч кіл теши, – мовив Клим Пилипович. – Політика... Давайте називати речі своїми іменами…
– Давайте! – перебив його, піймавши на слові, Йосип Соломонович і так лукаво посміхнувся, що співрозмовники зрозуміли: зараз він втне якийсь дотеп або скаламбурить. – Давайте я назву своїм іменем – підкреслюю: СВОЇМ – от цю річ, – і він указав нігтем на пам'ятник. – Називаю: це пам'ятник імені Йосипа Соломоновича Детектора!..
***
Одного разу, обговорюючи якесь питання, Клим Пилипович і Остап Богданович палко засперечалися. Кожний гарячково доводив свою точку зору, відмахуючись від аргументів опонента. Дійшло навіть до того, що Остап Богданович сердито крикнув:
– Та у тебе є взагалі голова на плечах?!!
– Це в тебе голова на плечах, – огризнувся Клим Пилипович, – а в мене голова на шиї. І я правий!
– Ні, це я правий! Навіть один академік, лауреат Нобелівської премії, говорив, що…
– Ай, не вистачало ще слухати всіляких там задрипаних лауреатів Нобелівської премії! – відмахнувся Клим Пилипович. – От ти, Йосипе, підтвердь, що правий я.
– Ти правий, – підтвердив Йосип Соломонович.
– Ага, он як! – образився Остап Богданович. – Він правий, а я дурень, я безмозкий бовдур. Так, Йосипе? Ну, дякую! Я, отже, нічого не тямлю, нічого не знаю, я, отже, не правий!
Дивлячись на Остапа Богдановича, Йосип Соломонович вимовив:
– Правий ти.
– Він?! Тобто… А тільки-но… – розгубився Клим Пилипович. – Так він, чи я?