– Я тобі покладуся, жеребець хтивий!!!
– Не варті зайві гроші того, щоби заради них топтати свою совість.
– Зайшов недавно в магазин «Ласощі», а там товарів немає, порожні полиці, – говорить один.
– Отже, ласощі розкупили, а нові ще не підвезли, – припускає другий.
– А люди там були? – запитує третій.
– Були, звичайно, – продавці за прилавками, – відповідає перший.
– Тоді в мене така версія: це був магазин для людожерів, а люди ж і є для них ласощами, – фантазує третій.
– Слову «інтелектуал» зовсім не обов'язково бути синонімом слову «зануда» і слову «сноб».
– Тварини, що живуть із людиною, називаються домашніми, або навіть ручними. Тварини, що живуть окремо від людей, називаються дикими. До якої із цих категорій віднести глистів?
– Це армія-визволителька. Так, армія-визволителька, тому що вона звільняє! Вона звільняє інші країни від незалежності, народи – від волі, а людей – від життя.
– Він заявляє, що страждає на екзотичну недугу – «тунгуський метеоризм». Чорт знає, що це значить.
– А слабко показати кузькіна батька?
– Дивіться, дивіться, удалині червоніє жовта синява!
– Нічого подібного! Я ніколи не розбещував неповнолітніх! Я розбещував лише неповновесняних, неповноосінніх та неповнозимних.
– Ах ти ж жид пархатий!
– Я бачу, ви страждаєте антисемітизмом.
– Нічого подібного! Я антисемітизмом не страждаю! Я антисемітизмом насолоджуюся!
– Ну що ти ходиш отут з незачесаними шмарклями, – говорить Петро.
– Чому «з незачесаними»? – дивується Іван.
– А що, скажеш, що ти свої шмарклі зачісував? – хмикнув Петро.
– Ні, звичайно. Та хто їх взагалі…
– Ну, отож я й кажу.
– Я трудився, не покладаючи рук, слухаючи, як диктори радіо трудяться, не покладаючи язика.
– Нашого начальника сміливо можна назвати дурнем!
– Сміливо назвати… Ні, особисто я сміливо назвати не можу. Тільки несміливо, боягузливо.
– Якщо люди в телевізорі називаються телеведучими, то ми – глядачі – маємо називатися телеведеними. От тільки куди вони нас телеведуть? І звідки нас телеведуть? І куди, зрештою, телеприведуть?
– Він був двірником. Але не простим двірником, а знаменитим. Настільки знаменитим, що перехожі брали в нього автографи. А оскільки перехожих було багато, то йому доводилося цілий день роздавати автографи й у нього зовсім не залишалося часу на те, щоб підмітати вулицю.
– Це талановита сімейна пара: дружина геніально танцює танець живота, а чоловік хвацько викаблучує танець потилиці.
– Під час турніру зі швидких шахів на першість організації бухгалтер Дурченко гарячково ходив то однією, то іншою шаховою фігурою. Раптом йому піднесли склянку із чаєм. Дурченко не тільки швидко походив склянкою, розплескавши напій на дошку, але й убив нею ворожого пішака.
– Чудовий твір! Чудовий! Геніальний! Прекрасний! Шедевр! Але є в цього твору один великий недолік, який полягає в тому, що творцем цього твору є не я!
– Мені важко вибрати: що з'їсти на сніданок – ананас, рябчика або кав’яр.
– Важко. А кому тепер легко?
– Ну, як, твій малюк уже розмовляє?
– Неговіркий він у мене, мовчун. Усе тільки пише, пише…
– Що пише?!
– Ну, там, романи, п'єси, поеми…
– І закинув він вудку в лунку… Як у казці: «Ловися рибка велика й маленька». І з лунки дійсно… Ні, не рибка, а людина, не велика, маленька. Але трапилося це тільки за дев'ять місяців. Втім, то була не те щоб лунка, та й закидав він у неї не те щоб вудку.
– Ні, дельфіни – істоти доволі дурні. Про це свідчить той факт, що жоден із них не одержав дотепер Нобелівської премії.
– Не вистачало, аби я дихав задурно! Ні, ви мені як належить заплатіть, тоді я буду дихати. А так – що ж. Чи я дурень, щоби робити абищо задарма!