– А я отут допіру дещо написав.
– Так ти в нас тепер письменник?! – здивувався Йосип Соломонович.
А Остап Богданович іронічно зауважив:
– Ну, писати кожний письменник може. А от ти спробуй стати письменником, нічого не написавши! Це дійсно не кожному дано!..
***
От і все поки, що хтів я тобі повідати, безцінний читачу, про базікання Йосипа Соломоновича, Клима Пилиповича й Остапа Богдановича.
А якби це був не літературний твір, а кінострічка, я закінчив би її такими титрами:
Лютий 2007 р.
____________________
Томагавки, мокасини, скальпи, пір'я та вігвами
Взагалі запахло здиранням скальпів і тому подібними дитячими радощами.
Ілля Ільф, Євгеній Петров, «Одноповерхова Америка».
На північноамериканську прерію гепнувся ранок. Світанок узяв, та яа-ак зайнявся! Сонце, не яке-небудь там житомирське, або, скажімо, тамбовське, а саме як там не є типово північноамериканське виплюнулося з-під обрію й подзюрило променями на землю. Його жовте світло наче сеча потекло по індіанських вігвамах.
Якийсь північноамериканський птах закукурікав утретє. (Автор відразу повинен вибачитися перед читачем за те, що не повідомляє назву цього птаха. Просто автор не орнітолог і не знає, які там водяться птахи, а шукати інформацію в довідниках та енциклопедіях йому ліньки). Не встигнула ця перната тварина прокукурікати, як із вігвама № 37, позіхаючи, щулячись від ранкової прохолоді й почухуючи сідницю томагавком, вийшов північноамериканський індіанець Тимофіїч, тобто в перекладі українською мовою Стріляний Горобець. Він теж був істотою пернатою, бо ж всім відомо, що індіанці носять пір'я. Поправивши на переніссі перекошене пенсне, він оглянув зіркими очима вігвами сусідів, таких же, як він, північноамериканських індіанців із племені… еее… із племені, скажімо, яких-небудь магикачів, або, наприклад, апачарів, а може, делашонів… (Автор знову повинен вибачитися перед читачем за те, що назви індіанських племен вимушений висмоктувати з пальця, або брати зі стелі, оскільки, не будучи етнографом, справжніх назв не знає, а ритися в довідниках і енциклопедіях йому… Ну, ти зрозумів, читачу. Так що вибирай із цих трьох придуманих автором варіантів ту назву, яка тобі більше до вподоби, або ж знайди в енциклопедії й підстав сюди іншу).
Потім гострий погляд індіанця Тимофіїча ковзнув прерією до західного обрію. Там, на горизонті, він побачив гори. Зщулившись, втупився в ці височини, щоб розглянути – що там відбувається. Гострий зір, посилений скельцями пенсне, дозволив індіанцеві помітити, що гірською стежкою спускається гурт людей. Індіанець насторожився: а раптом це блідолиці. А, як відомо, блідолицих хлібом не годуй – дай виміняти на дешеву біжутерію безцінні індіанські землі, або, гірше того, дай заразити гордих аборигенів дурною імпортною хворобою за назвою алкоголізм. О, із цими блідолицими треба тримати ніс за вітром, вушка на маківці, а хвіст пістолетом, або, краще, пістолет хвостом, а ще краще не пістолет, а гвинтівку, і не хвостом, якого немає, а твердою рукою.
Тимофіїч Стріляний Горобець зняв пенсне, поплював на скельця, ретельно протер їх підошвою мокасину, щоб краще бачити, і водрузив назад на горбатий індіанський ніс. І так напружив очі, що аж кришталики хрумтіли. Так, тепер він чітко видів, що це таки блідолиці, і що вони, спускаючись із гір на прерію, про щось жваво переговорюються. За рухами їхніх губ і жестами рук індіанець Тимофіїч визначив: вони говорять про незліченні корисні копалини у надрах тутешніх земель, і про те, як можна розбагатіти, якщо розколупати цю землю буровими вишками та шахтами. Але спочатку, мовляв, треба прогнати із цих земель «смердючих червоношкірих» з їхніми вігвамами та томагавками. І от ці, мовляв, ящики зі зброєю допоможуть їх прогнати, а якщо не прогнати, то, у крайньому випадку, винищити.
– Бач, що замислили, койоти пархаті! – пробуркотів, позіхнувши, Стріляний Горобець і, піднявши настегневу пов'язку, ліниво подзюрив убік гір.
– Кого це ти лаєш, мій червоношкірий брате? – запитав виходячи з вігвама № 4 індіанець Ілліч, або, у перекладі українською, Лапчастий Гусак, і привітально поплескав Тимофіїча по плечі томагавком.