Кажуть, кохання буває з першого погляду, а буває не з першого, а, наприклад, із тринадцятого, або із чотириста сімдесят другого, або із дві тисячі вісімсот п'ятдесят дев'ятого з половиною, або… Оскільки у випадку із закоханістю Пафнутія головну роль зіграли не органи зору, а органи слуху, то вірніше отут мовити не про кохання з першого або не першого погляду, а про кохання з першого чи не першого звуку. Кажу відверто: коли Пафнутій перший раз прослухав у Її виконанні ту пісеньку про значну кількість рослин, він позіхнув і сказав:
– Якесь казна-що.
Коли він почув Її пісеньку в другий раз (а зазвучала вона рівно через чотирнадцять секунд після того, як пролунала першого разу), він нічого не сказав, а лише намурмосився. Коли ж через сімнадцять секунд після другого звучання пісенька зазвучала знову, втретє, Пафнутій у серцях тупнув лівою задньою кінцівкою й вилаявся:
– А щоб її… – додавши таку матірщину, яку автор соромиться повторити.
Це відбулося ще в понеділок. Саме в цей день громадянин Ю.Е. Антикефіров приніс додому грамплатівку з пісенькою про «міліон, міліон, міліон алих роз». Так, тарганові Пафнутію, який поважав класичну й джазову музику, цей простенький шлягерок відразу не сподобався, а тому й відносно його виконавиці він не зазнав ніжних почуттів, хоча голос був непоганий. У міру того як громадянин Ю.Е. Антикефіров знову й знову заводив на програвачі цю платівку (у понеділок це трапилося вісімнадцять разів, у вівторок двадцять три, у середу – день народження Пафнутія – тільки сім разів: у цей день громадянин Ю.Е. Антикефіров повернувся додому ввечері пізніше звичайного), тарган усе більше знемагав.
Але, незважаючи на антипатію до цього музичного добутку, Пафнутій сам мимоволі став підспівувати:
Міліон, міліон, міліон алих роз
Із окна, із окна, із окна відіш ти,
Кто влюбльон, кто влюбльон, кто влюбльон і всерйоз,
Для тєбя свою жизнь прєвратіл в цвєти.
Ненависна йому пісенька так вдовбалася в його мозок, що видворялася з рота автоматично; і це Пафнутія ще більше пригнічувало.
У четвер громадянин Ю.Е. Антикефіров увімкнув свій старенький телевізор, який приймав лише один телеканал. На запиленому екрані проявився диктор і сталевим голосом оголосив початок трансляції опери «Пікова дама» композитора Чайковського П.І. Тарган Пафнутій зрадів, миттю вибіг по стіні, чіпляючись за шорсткі шпалери кігтиками кінцівок, і, прошмигнувши під край оних шпалер, що відклеївся від стіни, приготувався слухати й дивитися шедевр оперного мистецтва. Але громадянин Ю.Е. Антикефіров раптом мерзенно пробуркотав:
– Тьху, знову опера! Катують народ класикою, нелюди! Краще послухаю «Міліон алих роз».
Після чого – о жах! – телевізор був вимкнений, а програвач увімкнений, і знову закружилася все та ж платівка.
Пафнутій був оскаженілий! Як!!! Таку оперу!!! Такий шедевр!!! На якесь ботанічного змісту казна-що!!! О будь проклята ця платівка! О будь проклятий цей програвач! Ні, більше не можна цього терпіти!
Пафнутій вирішив урятувати високе мистецтво від «навали низькопробної масової культури»: за всяку ціну заглушити пісеньку про рози. Навіть ціною власного життя, якщо не знайдеться інших варіантів! «Залізу усередину програвача й чого-небудь там замкну, щоб він перегорів до павучої матері! У крайньому разі, кинуся на електричні контакти й пропущу крізь себе коротке замикання! Сам згорю, але й пісню, тьху на неї, задушу! Образно висловлюючись, заслоню своїм молодим тілом амбразуру динаміка!» – планував тарган, схлипуючи й рюмсаючи.
Але такої страшної жертви не знадобилося.
Після того як громадянин Ю.Е. Антикефіров замінив оперу пісенькою (прослухавши останню п'ять разів поспіль), він більше, до самої ночі, і, як пізніше з'ясувалося, у наступні дні, вже цю платівку не заводив. У чому причина подальшого незвучання «алих роз», залишається загадкою. Чи то пісня набридла й самому громадянинові Ю.Е. Антикефірову; чи то він цю платівку в когось позичив на час і в четвер повернув; чи то…
Отже, бажання таргана Пафнутія здійснилося – ненависна пісенька припинила звучати. Але він не став у зв'язку із цим почивати на лаврах. По-перше, тому що в цім незвучанні не було жодної його особистої заслуги. А по-друге, тому що почивати на лаврах жорстко. Набагато затишніше почивати на промокальному папері. Пафнутій у цьому був упевнений, тому що одного разу йому довелося почивати на лавровому листі в кухонному столі, і він мав можливість порівняти.