Так, у четвер увечері наш герой ліг почивати не на лаврах, не на коріандрах, не на перцях або інших супових приправах, а на вже згадуваному ложі із промокального паперу. Колись цим папером промокнули якийсь чорнильний текст, і на тому шматочку, що став ложем Пафнутія, проглядалися дві фіолетові букви, що розпливлися, – «х» і «у». Звичайно, тарган не знав, частиною якого саме слова було це саме «ху», але чомусь він уважав, що було то слово «зверхудосконалення».
Саме в цю ніч із четверга на п'ятницю Пафнутію й приснився сон, що став причиною невідомого йому досі почуття.
Йому приснилася невідома співуха, що співала тим самим голосом ту саму пісню про художника, що продав усе своє майно, аби піднести заїжджій акторці мільйон червоних троянд. Але закінчився спів приспівом з іншої пісні:
Ету пєсню напєваєт молодьож, молодьож, молодьож.
Ету пєсню нє задушиш нє убйош, нє убйош, нє убйош.
Пафнутій не міг розглянути співуху як належить – вона маячила в якімсь серпанку; він лише помітив, як граціозно ворушилася пара вусиків на її потилиці і як еротично вона рухала правою задньою кінцівкою. Але так стало приємно сплячому тарганові від її присутності, така ніжність наповнила його серце, так солодко затріпотіли всі фібри його душі, особливо сьома фібра ліворуч (або сьомий фібр? Якого вони роду – чоловічого або жіночого – ці фібри?), так захотілося обійняти співуху трьома-чотирма кінцівками, ласкаво погладити кігтиками її крильця, відважно захистити її від якого-небудь павука або іншого кримінального елемента!!!...
Прокинувшись, Пафнутій перебував під сильним враженням від сновидіння. Навіть апетит у нього… ні, не скажу, щоб цілком пропав, але під час сніданку він з'їв їжі аж на десяту частину грама менше, чим зазвичай! У душі таргана поселилося так зване томління.
Нашому героєві дуже забаглося поділитися з кимось цим новим почуттям; дізнатися в досвідченого індивідуума, що б це значило; одержати пораду про те, як тепер бути… Ну, звичайно, з подібними почуттями нема чого йти до таргана Геннадія, що мешкає в тріщині за опалювальною батареєю; або до мокриці Карла Вольфґанґовича, що має апартаменти під ванною; або до цвіркуна Ванька, що живе під кухонною плитою… Ці циніки лише посміються над його томлінням. Ні, з настільки делікатними почуттями треба йти в одежну шафу – у гості до Аделаїди…
Бесіду з міллю Аделаїдою Пафнутій почав з нейтральних тем.
Спочатку вони поговорили про погоду, що панує у квартирі громадянина Ю.Е. Антикефірова.
Потім тарган розповів, що з ним відбулося в останній день народження, тобто минулої середи.
Потім довідався від молі, що вона планує зробити завтра безпосадковий переліт звідси аж на кухню й назад. На що Пафнутій нагадав їй про павутину Упиря за карнизом. Але Аделаїда заперечила, що настільки віртуозному літунові як вона павутиння не страшне. Більше того, вона спеціально пропурхає повз цю павутину, аби подражнити Упиря. Одного разу, хвасталася Аделаїда, навіть сам громадянин Ю.Е. Антикефіров, спостерігаючи її віртуозний політ, гучно зааплодував від захвату!..
І тільки після такого вступу Пафнутій розповів молі про млосні почуття до співусі, що йому наснилася. Досвідчена Аделаїда, вислухавши симптоми співрозмовника, з розумінням поворухнула в'ялими крильцями, начебто присипаними бронзовою пудрою, і поставила діагноз:
– Це кохання, голубе мій.
– Ні!!! – вжахнувся тарган.
Наш герой якось чув закінчення радіовистави «Ромео та Джульєтта» за п'єсою Шекспіра, тому знав, що кохання – штука смертельно небезпечна. А він же ще такий молодий! Йому б іще жити та жити!
– Може, є який-небудь засіб… Ну, щоб позбутися. Га? – з боязкою надією питав приречений.
– Засіб один: час, – відповідала Аделаїда.
Вона віщала аристократично: гаркавлячи й у ніс. Втім, гугнявість була не стільки наслідком аристократизму, скільки наслідком хронічного нежитю – алергійної реакції на нафталін, що був присутній у шафі. Висякавшись у мереживну хусточку, яку люди обізвали б просто порошиною, вона продовжувала:
– Чекайте, голубе мій, чекайте. Можливо, воно само минеться. Кажуть, час іноді це лікує. Не гарячкуєте, голубе, не робіть різких необдуманих учинків, дотримуйтеся в міру можливості холоднокровності і чекайте, спокійно чекайте.