З листа Льюїса Керролла до знайомої дитини.
Приватний детектив Солопій Охрімович Нишпорка, напівлежачи на холодильнику, у двадцять шостий раз перечитував улюблений епізод із еротичного роману «Волога ніздря брюнетки», коли дверний дзвоник бадьорим голосом вимовив: «Дзень-дзелень!»
Дочитавши до рядка, де героїня роману, пристрасно простогнавши «Апчхи!», сміливо оголила свою спокусливу носову хусточку, Солопій Нишпорка закрив книгу, скориставшись замість закладки сушеним тарганом, устав із лежачого на боці холодильника, натягнув на нижню частину свого організму фіолетові спортивні штани, пов'язав на верхню частину малинову краватку й тільки після цього роззявив двері.
За дверима фігурував друг Солопія Охрімовича – Захар Захарович Полуящиков, що тягся удруге великим пальцем правої руки до пупка дверного дзвоника.
– Захаре! – сказав приватний детектив.
– Моє шанування, Нишпорко! – привітався Захар Захарович, перемістивши себе у квартиру й захлопуючи двері поштовхом сідниць.
Якщо ти, безцінний мій читачу, обожнюєш подробиці щодо зовнішності персонажів, то от тобі по три штришки до портретів цих двох. Перший штришок: Нишпорка середнього росту, Полуящиков же русявий. Другий штришок: у Нишпорки над лівим оком коричнева брова, а неподалік – над правим оком – друга, аналогічна; у Полуящикова ж тільки одна, але теж коричнева, на лівій нозі трохи вище коліна, родимка. Третій штришок: Нишпорка носить волосся переважно на грудях; Полуящиков же більше на голові, а на грудях – татуювання:
Якщо ж трьох штришків тобі, безцінний читачу, обмаль, то наштрихуй ще сам чого пожадаєш, я дозволяю.
Називаючи Солопія Охрімовича Нишпорку приватним детективом, я – автор цього нібито детективного оповідання – маю на увазі не його професію, а його хобі. За професією й за освітою він був двірником, а приватним розшуком займався заради власного задоволення у вільний від підмітань дворів і вулиць час.
А от Захар Захарович Полуящиков займався розшуком саме в робочий час, оскільки був інспектором карного розшуку. У нього теж було хобі, досить своєрідне: він полюбляв у вільний від роботи час підмітати двори й вулиці.
І що характерно – аматор Полуящиков підмітав асфальт талановитіше, чим професіонал Нишпорка, а аматор Нишпорка викривав злочинців успішніше, ніж професіонал Полуящиков. Тому вони часто вдавалися до допомоги один одному й ніколи один одному в такій допомозі не відмовляли.
От і нині, у день двадцять шостого перечитування Нишпоркою улюбленого епізоду «Вологої ніздрі…», інспектор Полуящиков геть недаремно перемістив себе у квартиру двірника, захлопуючи двері поштовхом сідниць.
– Убивство, – заявив гість, перемістившись і захлопнувши.
– Гаразд, – погодився хазяїн. – Проходь на кухню, Захаре, сідай.
– Якогось громадянина Небіжчика, – додав Захар Захарович, сідаючи на газову плиту через брак стільця.
– Ясно, – кивнув Солопій Охрімович, лягаючи на холодильник.
– Іллі, – сказав інспектор.
– Зрозуміло. І ким же він був, цей убитий Ілля Небіжчик? – запитав двірник, ворушачи ліву ніздрю нігтем мізинця.
– Він був цим… Григоровичем, – уточнив Полуящиков.
– А чим він займався, цей Ілля Григорович Небіжчик?
– Він це… Натурив.
– Що-що?
– Або натурував? Ну, загалом – працював натурником. В ізостудії Палацу дитячої творчості імені Герострата. Позував для дитинчат, юних художників. А у вільний від цієї роботи час ще підхалтурював в університеті професором філософії. А вихідними й святковими днями ще підробляв, позуючи в себе вдома для професійних художників. Коротше, крутився мужик.
– Ясно. Він страждав на хріматафілію. Це іноді буває.
– На що?
– На хріматафілію. Ну, гроші любив.
– Так і я теж… Кхе… От і сьогодні він у себе у квартирі позував відразу для трьох: для живописця Іваненка, скульптора Петренка й фотохудожника Сидоренка. Він їм позував, вони його… еее… живописали, скульптурили й фотохудожнили, потім улаштували перекур, він вийшов у ванну, а після перекуру Іваненко, Петренко і Сидоренко знайшли його у ванні мертвим, зі зашморгом на шиї, із сокирою в потилиці й з осколками скляної ампули в роті. Ну, і зателефонували до міліції.
– Може, самі художники його й того? Сусідів опитали?
– Опитали, крім одного – сусіда зверху. Сусіди говорять, що приблизно дві години тому, а саме тоді й настала смерть Небіжчика, вони чули з його квартири шум, на кшталт тупоту бегемотів, кулеметної черги й тривалого вихлопу кишкового газу. Однак, Іваненко, Петренко і Сидоренко стверджують, що шуму не чули. А ти чув?