– Тепер мені треба як слід обмізкувати зібрані факти, – сказав потім Солопій Охрімович Нишпорка Захарові Захаровичу Полуящикову. – Загадкова справа. Особливо цей дивний шум, який чули зовні, але не чули усередині… Піду додому, попрацюю мозковими звивинами.
– Так-так! – зрадів інспектор карного розшуку, знаючи з досвіду, що якщо вже цей двірник почне працювати мозковими звивинами, то обов'язково допрацює ними до викриття злочинця. – А я до тебе завтра навідаюся й повідомлю результати розтину трупа й лабораторного порівняння слини.
Перш ніж покинути квартиру натурника, Нишпорка заглянув у ванну, щоб попрощатися з міліціонерами, котрі зібралися витягти з рідини слизького голого мерця. «Без труда нема плода» – проказує народна мудрість. Це твердження залишається слушним, навіть якщо замінити слово «плід» на слово «мрець». Добре ще, що небіжчик не був товстуном, а то б довелося додавати ще більше зусиль.
Потискуючи руки налаштованим на цю працю Переплюньпаркану, Жужжалову, Зільберкукіну й Достоєвському, Солопій Охрімович вимовляв:
– До побачення… Усього доброго… До нових зустрічей… Радий був здибатися… Бажаю довгих років життя.
П'ята потиснута рука виявилася мокрою ногою мертвяка, якому двірник побажав довгих років життя.
– Тьху ти! Виставив! – лайнувся Нишпорка й витер пальці об штани, ні, не свої, а сусіда, що висіли на батареї.
Після цього він покинув квартиру уколошканого натурника й піднісся за допомогою ліфта на один поверх – до своїх рідних пенатів.
Переступаючи рідний поріг, детектив-аматор ледве не розчавив підошвою капця свого, так би мовити, співмешканця – свійську тварину. Тварина була, по-науковому висловлюючись, люмбрикусом; а, по-простонародному виражаючись, земляним хробаком, або, як ще кажуть, дощовим черв'яком. На кличку Робесп'єр. Відчувши тапок хазяїна, слизький шнуркоподібний Робесп'єр радісно завиляв своїм організмом.
Із книг і фільмів Нишпорка знав, що деякі відомі детективи тримали вдома свійських тварин. Наприклад, у лейтенанта Коломбо, з американського телесеріалу, був улюблений цуцик… Рівняючись на них, детектив-аматор Нишпорка теж заводив у себе різних звірків. Будучи за природою індивідуумом оригінальним і навіть дещо екстравагантним і ексцентричним, двірник ігнорував таких банальних істот, як кішечки, собачки, хом'ячки або акваріумні рибки, а волів тримати когось більш екзотичного. Так, у різний час на житлоплощі двірника мешкали такі «брати менші»: блоха Христофор, носоріг Пушок, слимак Людовик, горила Аполлінарій Андрійович, солітер Вітька, верблюд Самокат і тарган Сумароков. Тільки тварини виявлялися всі якісь не живучі й швидко здихали. Після того як здох тарган Сумароков (названий так на честь улюбленого російського поета; до речі, саме мумія Сумарокова – таргана, а не поета – працювала тепер закладкою в книзі «Волога ніздря брюнетки»), Солопій Охрімович завів удома дощового хробака (викопавши його із клумби біля будинку), якого назвав Робесп'єром на честь знаменитого французького революціонера.
– Зголоднів, Робесп'єрчику? – Детектив ласкаво поплескав черв'ячка носком капця.
Робесп'єр, як би погоджуючись, ще динамічніше завиляв собою.
– Зялязь мі погодуємо насєго Льобєсп'єльчика, – засюсюкав зменшувально-ласкаво Солопій Охрімович, схопив слизького вихованця, що ізвивається, двома пальцями й потупав на кухню, продовжуючи сюсюкати: – Зялязь мі дямо нясєму улюбленцеві чельвоної ікольочки.
Нишпорка підняв хисткий холодильник, перевівши його з горизонтального положення у вертикальне, підклав під його дно закам’янілий батон, щоб зафіксувати агрегат у вертикальній позиції, відкрив дверцята балансуючого холодильника, дістав баночку червоної ікри, ляпнув цей делікатес на порцелянове блюдце вісімнадцятого століття, поставив блюдце на лінолеум підлоги й став тикати хробака мордочкою в ікру. Хробак увертався.
– Та що ж і ти усе нічого не їси! – засмутився Нишпорка, спостерігаючи, як улюбленець відповзає від блюдця до салатниці з того ж сервізу, що також стоїть на підлозі, до салатниці, наповненою вгноєною землею, у якій Робесп'єр і провадив більшу частину свого життя.
Солопій Охрімович сам поглинув ікру, облизав блюдце й сказав:
– А тепер віддамся роздумам. О ліро! Розбуди в мені ідеї!
Із книг і фільмів Нишпорка знав також, що деякі відомі детективи віддавалися роздумам, музикуючи на якому-небудь інструменті. Наприклад, Шерлок Голмс грав на… Ну, це загальновідомо. І одного разу двірник вирішив наслідувати їхній приклад. Але у зв'язку зі своєю оригінальністю, що переходить в екстравагантність, Солопій Охрімович не схотів опускатися до таких банальних варіантів, як скрипка, або, скажімо, фортепіано, а зажадав грати на чомусь більш винятковому.