– От, наприклад, ліра! – сказав собі Нишпорка.
Він пам'ятав, що в шкільні роки читав якийсь вірш, у якому якийсь поет визнавався, що за допомогою ліри в комусь щось пробуджував.
Спробувавши придбати ліру, двірник із радістю переконався, що не помилився у виборі: це інструмент дійсно рідкісний. Судячи з того, що ніяких лір у продажі не було.
Ця обставина надихнула його на спорудження ліри власними кінцівками. Але заковика була в тому, що Нишпорка не знав, як і із чого робляться ліри, ніколи їх не бачив і взагалі, крім того, що хтось у комусь щось лірою пробуджував, ніякої інформації про цей інструмент не мав.
– Але це не привід для відступу! – сказав собі детектив. – Немає інформації – покладуся на інтуїцію!
Не встигнув він як слід покластися на інтуїцію, а вона вже підказала йому, що ліри робляться із цеглин, автопокришок і пластиліну. Дуже здивувавшись такій підказці, Солопій Охрімович, проте, засукав рукава й приступився до роблення інструмента. Через дві години й двадцять три хвилини від початку роботи ліра була готова!
Якщо ти, безцінний мій читачу, думаєш, що така ліра погано звучала, то ти глибоко помиляєшся! Навпаки! Така ліра взагалі не звучала! У цьому й полягала її основна перевага! Адже, по-перше, музичних інструментів, які при грі на них видають які-небудь звуки, хоч греблю гати; а от музичні інструменти, які при грі на них дотримуються повної тиші, – це велика рідкість, можна навіть сказати, раритет! По-друге, на беззвучному музичному інструменті можна грати, навіть маючи дуже чутливих і нервових сусідів (на зразок Небіжчика) за дуже тонкою стіною. І по-третє, і це найважливіше, якщо при грі під час роздумів на звичайних музичних інструментах звуки можуть відволікати від самих роздумів, то при грі на беззвучному інструменті ніякі звуки від роздумів не відволікають!
Коротше кажучи, така ліра була саме тим, що й було треба!
Отже, сказавши: «О ліро! Розбуди в мені ідеї!», двірник виволік з кута за газовою плитою свою громіздку беззвучну ліру й прийнявся з натхненням на ній грати, працьовито гамселячи трубчастим гумовим «смичком» по обох клавішах.
Граючи, щосили тужився мозковими звивинами, бажаючи доколупатися до розгадки таємничого вбивства сусіда.
При цьому його замислений погляд переміщався з цегляно-автопокришко-пластилінової ліри на нестійкий холодильник у позі Пізанської вежі; з холодильника – на книжку «Волога ніздря брюнетки» із сухим черевцем покійного таргана Сумарокова, що визирає між сторінок; із книжки «Волога ніздря брюнетки» – на книжку «Злочин і кара», на якій лежить сковорідка; зі «Злочину й кари» – на порцелянову салатницю, наповнену землею, у яку поринув черв'як Робесп'єр; із салатниці – назад на ліру…
Поступово під напором його титанічної мозкової напруги, стахановської праці звивин, правда про злочин стала проявлятися у всій своїй мерзенній наготі…
І коли Нишпорка зрозумів усе, ця порнографічно гола правда так торсонула детектива, що він у шоці водив так званим смичком по холодильникові, витирав блюдце малиновою краваткою, почухував потилицю сковорідкою й бурмотав:
– Та як же так! Що ж тепер робити?!..
Знайшовши відповідь на запитання «Хто вбив Небіжчика?», але не знайшовши відповіді на запитання «Що ж тепер робити?!», Солопій Охрімович прийшов у таке роздратування, що сердито відіпхнув свою беззвучну ліру, нервово вбіг у спальню, люто скинув штани, гнівно обрушився на постіль і злісно… заснув.
Спочатку йому снилося, що він спить у своїй постелі й бачить сон про те, як він спить у своїй постелі й бачить сон про те, як він спить у своїй постелі й бачить сон про те, як…
Потім йому приснився я – автор оповідання «Хто уколошкав натурника?». У тому сні я так несамовито й моторошно реготав, що в детектива кров холонула в жилах від мого жахливого сміху…
На щастя, цей кошмар, зрештою, закінчився, і почалося приємне: героїня роману «Волога ніздря брюнетки» любострасно стогнала: «Апчхи!.. Апчхи!.. Апчхи!..»; і все сміливіше й сміливіше оголювала свою спокусливу носову хустку…
Цей приємний еротичний сон був ранком перерваний знайомим гримотінням. Знову Робесп’єр холодильник звалив, здогадався Нишпорка, прокинувшись і потягуючись. Підвівся і, почухуючи труси, поплентався на кухню.