Здогад виправдався: нестійкий холодильник знову лежав на боці, а шнуркоподібний слизький годованець винувато відповзав до своєї салатниці. Двірник погрозив йому (не холодильнику, а годованцеві, звісно) босою п'ятою.
За віконцем ранкове сонце сіяло так життєрадісно, начебто йому – сонечку – полоскотали під пахвами. Під впливом такої оптимістичної погоди й тонус у Солопія Охрімовича був аналогічним. Він бадьоро заспівав арію глухонімого з опери «Мовчання – золото» і почвалав у ванну, щоб віддатися там чищенню зубів, ніздрів, вух і іншим гігієнічним подвигам.
І раптом, у момент, коли детектив чистив вухо ваткою, намотаною на зубочистку, брьохнувся у його душу, начебто морозиво на голову, спогад про розгадане вчора вбивство сусіда. І ошелешений двірник завмер з виряченими очима, спостерігаючи лицьове зіщулення задзеркального двійника…
З ванної Нишпорка вивалився з роз’юшеною душею й тремтячими кінцівками.
Апетит кудись накивав п’ятами, і двірник, не снідаючи й абияк одягшись, узявши улюблену мітлу, яку спеціально для нього виготовив відомий і геніальний столяр-червонодеревець Мойша Святославович Страдіварін, подався з будинку назовні, сподіваючись у роботі забутися й заспокоїтися.
Але хіба заспокоїшся після такого!
Тому двірник підмітав асфальт смутно, неуважно, через що пропустив два обгорілі сірники, слинявий недопалок, дохлу муху й запилюжений презерватив.
Очкастий громадянин, із портфелем і в капелюсі, проходячи повз, уголос звернув увагу на цей недогляд. Був би в Нишпорки хороший настрій, він ані в якому разі не став би посилати очкастого громадянина за мікроскопом, та ще таким хамським тоном. Очкастий громадянин спалахнув і заперечив: мовляв, сам ти з колодою у вусі; явно натякаючи на зубочистку, яку Солопій Охрімович через розлад забув витягти зі слухового органа. Двірник, вийнявши зубочистку, на це нецензурно парирував: мовляв, деякі (…!) бачать колоду в чужому вусі (…!), але (…!) не помічають (…!) порошинку у своєму власному (…!) Очкастий громадянин тоді злобливо й демонстративно витрусив з кишень прадавні тролейбусні талони на вже підметену площину…
Чи треба говорити, що двірник повернувся додому нітрохи не заспокоєним, та ще й із синцем під оком?
Скинувши верхній одяг, приготувавши й з відразою запихавши у себе яєчню, Солопій Охрімович вирішив вдатися до останнього засобу душевного зрівноваження – у двадцять шостий з половиною раз перечитати улюблений епізод з роману «Волога ніздря брюнетки». Учора він намагався перечитати цей фрагмент у двадцять шостий раз, але спроба була перервана дзвінком Полуящикова. Тому вчорашнє читання належало вважати не двадцять шостим, а всього лише двадцять п'ятим з половиною. Отже, сьогоднішнє повинно було стати (25,5 + 1) двадцять шостим з половиною.
Але тільки він приліг на холодильник, який у період смаження яєчні був приведений у вертикальне положення, але незабаром з гуркотом знову прийняв горизонтальне, і тільки розкрив книгу на сушеному тарганові Сумарокові, як дверний дзвоник заволав: «Дзинь-дзилинь-дзинь!!!» Даю волосся на відсікання (те, що під пахвами), що ти, безцінний читачу, уже зміркував, чий це палець знущався над кнопкою. Ну, звичайно ж, після того як Нишпорка захлопнув «брюнетку», остаточно розваливши мумію Сумарокова на окремі фрагменти, і, навіть не пов'язавши малинової краватки, почалапав до дверей, він виявив, роззявивши їх, збудженого інспектора карного розшуку Полуящикова З.З. Збудженого не сексуально, а, так би мовити, детективно.
– Захаре, – сказав невеселий двірник-детектив.
– Моє шанування, Нишпорко! – привітався збуджений Захар Захарович, перемістивши себе у квартиру й захлопуючи двері поштовхом сідниць. – Отут такі справи!!! До речі, я тут неподалік бачив на асфальті запилюжений презерватив, дохлу муху, слинявий недопалок, два обгорілі сірники, прадавні тролейбусні талони й зубочистку з намотаною ваткою. Можна, я їх потім підмету?
– На здоров'я! – дозволив похмурий двірник, переміщаючи улюблену мітлу – шедевр столяра Страдіваріна – з комори до вхідних дверей, після чого повернувся на кухню й приліг на холодильник.
– А в мене такі новини, що голова обертом йде! – похвастався Полуящиков і осідлав плиту.
– Я собі уявляю, – гмикнув невесело двірник.
– По-перше, знаєш, чия слина виявилася на перегризеній мотузці?! Нізащо не вгадаєш!
– Це вже однаково, – буркнув Нишпорка.
– Моя! Моя слина! Хоч убий, не розумію, як моя слина могла потрапити на мотузку! Я тобі клянуся, що я ту мотузку не гриз, я навіть на неї не плював! Але от як, як… Але це тільки квіточки! Результати розтину трупа Небіжчика – це взагалі щось фантастичне! Ти здивуєшся!