Парубчина Ухабін, що мав честь спозирати процес зіткнення пляшки зі співробітником відомих органів і відхід співробітника в себе, дістав незабутнє враження, під впливом якого закінчив свій емоційний монолог і усвідомив усю важкість здійсненого ним кидка. Розвернувшись на сто сімдесят вісім з половиною градусів, він не твердою, а розбовтаною й навіть трохи як би танцюючою ходою став віддалятися від Ліхтенштейна-Мухамедова й зігнутого над ним Федора Натановича.
У цей час мужній міліціонер, незважаючи на отриманий важкий удар долі у вигляді пляшки, зібрався із силами й безстрашно вимовив: «Апчхи!». На що Федір Натанович, із властивими йому делікатністю, увічливістю й людинолюбством, відповів:
– У, хуліган проклятий! Стріляти таких треба!
Оскільки фуражка міліціонера злетіла і відкотилася при його переміщенні з вертикальної позиції в горизонтальну, то ніщо не заважало побачити на його коротко підстриженій потилиці шишку, що випнулася від удару. Народна медицина рекомендує в таких випадках прикласти до такого, так би мовити, горбочка прохолодний предмет, наприклад, монету. Федір Натанович не став займатися пошуками монети у своїх кишенях, оскільки був упевнений, що там її немає, а обмацав кишені лежачого стража порядку. Так, у нагрудній кишені Івана Ліхтенштейна-Мухамедова, що продовжував перебувати в прострації, виявився металевий карбованець із олімпійською символікою. Цією-от монетою Федір Натанович і зробив, так би мовити, термотерапію шишки.
Іван Ліхтенштейн-Мухамедов прийшов у себе й відразу із себе вийшов при думці про віроломний напад із тилу. Першим його питанням було: «Де ворог?» Федір Натанович відповів, що міліціонер серед своїх, а ворог відступив. Мужній працівник внутрішніх органів за допомогою Федора Натановича привів себе у вертикальну позицію, підняв із асфальту упущений ним при падінні букетик конвалій та фуражку, що злетіла. Фуражку стиснув у руці, а букетик надяг на голову. Тобто, тьху, звичайно ж, навпаки. Потім без тіні страху на суворому обличчі він перемістився в найближчу телефонну будку й, вставивши вказівний перст десниці (тобто, простіше висловлюючись, палець правої руки) в отвір телефонного диска й зробивши оним перстом обертальні ворушіння, набрав номер 02.
А тим часом п'яний парубчина Ухабін заплутував сліди. Для цього він спотикливою ходою виписував по тротуару синусоїду, часом ішов рачки й навіть повз по-пластунськи, описував кола навколо ліхтарних стовпів і дерев, одним словом, усіляко намагався збити зі сліду можливих переслідувачів.
Зупинившись на перехресті вулиці Гоголя із проспектом імені банщика-стахановця Іллі Шнапса, він, очевидно, з метою маскування, наспівуючи ах-одесу-жемчужину-у-моря, спробував станцювати танець маленького лебедя з балету композитора Чайковського, за назвою, здається, «Водойма пернатих водоплавних», чи щось на зразок того. Що, як йому здалося, у нього вийшло легко й красиво. Підводячись із асфальту й потираючи забите чоло, парубчина Ухабін вимовив довгу фразу, що складалася з однокореневих слів, які не знайдеш у жодному загальнодоступному радянському словникові, чим, звичайно, міг би вразити будь-якого філолога. Філологів поруч не виявилося, а суб'єкти, які поруч виявилися, не оцінили цієї вербальної імпровізації й висловилися дуже некультурно, мовляв «нализався, скотина, та матюкається; куди міліція дивиться?» Такий збочений погляд на його творчі потуги співака, танцюриста й оратора пожолобили тендітну душу парубчини Ухабіна, і він зі словами «спят усталиє ігрушкі, кніжкі спят» перекинув сміттєвий бак, що стояв біля узбіччя, визнавши його, очевидно, іграшкою, якій належить спати на боці.
Не встигнув він насолодитися справленим на публіку ефектом, як відчув, що його підтримують під руки двоє атлетичної статури чоловіків у цивільному. Така турбота зворушила парубчину Ухабіна, і він натхненно кинувся назустріч світлому майбутньому, усіма грудьми вдихаючи аромат волі й вихлопних газів. Однак атлетичного виду чоловіки пригальмували його устремління й, не випускаючи його ліктів зі своїх чіпких рук, делікатно шепнули йому на вухо: «Стояти, заразо!»
Коли подали автомобіль, парубчина Ухабін душевно оповідав про те, що хотів щось кудись класти, і інформував навколишніх про чиюсь матір. Але його фізичним впливом зупинили, повідомивши, що свої показання він, по приїзду на місце, зможе викласти в письмовій формі. Потім імпровізатор був втиснений усередину автомобіля й відбув туди, де на нього вже чекали.