А Кий Арнольдович розповідав їй про своє почате, але незакінчене есе, про перших харківських прозаїків-фантастів періоду романтизму: Олексія Перовського, Ореста Сомова, Григорія Квітку-Основ'яненка.
Захопившись, розповів також про те, що оний Олексій Перовський, він же Антоній Погорєльський, будучи попечителем Харківського навчального округу, разом з десятилітнім племінником Олексієм Толстим, для якого він складе пізніше повість «Чорна курка», в 1827 році гостювали у Веймарі у великого Ґете (мабуть, О.К. Толстой – єдиний російський письменник, що сидів, у повному розумінні слова, на колінах в автора «Фауста»). І про те, що в 1827-у ж великому Ґете було присвоєно звання почесного члена вченої ради Харківського університету, про що, очевидно, і повідомив йому Перовський при особистій зустрічі. І про те, що це звання було надано авторові «Фауста», не тільки письменникові, але й ученому, за його активну, хоч і заочну участь у заснування оного вузу. І про те, що ще в 1803 році на прохання тодішнього попечителя Харківського навчального округу графа Северина Осиповича Потоцького Ґете зайнявся підбором викладацьких кадрів для майбутнього університету. І про те, що саме за рекомендацією Ґете в Харків переселилися й сталі викладати в нововідкритому вузі німецькі професори Теодор Пільґер, Людвіґ Шнауберт і Йоганн Шад. І про те, що ще граф Северин Потоцький клопотав перед петербурзькими начальниками про присвоєння Ґете оного почесного звання, але тоді влада відмовила, порахувавши, очевидно, автора «Фауста» для цього недостатньо благонадійним. І про те, що в 1816 році в неблагонадійності, вільнодумстві, поширенні «крамольних» ідей про необхідність демократії й дотримання прав людини був обвинувачений протеже Ґете – професор Йоганн Шад, оголошений персоною нон ґрата й висланий не тільки з Харкова, але й взагалі з Російської імперії, а його праці були спалені у дворі університету. І про те, що професор Шад був улюбленим викладачем харківського студента Миколи Григоровича Білоусова, згодом – професора й ректора Ніжинської гімназії вищих наук (це про Білоусова ніжинський гімназист Микола Гоголь писав своєму приятелеві Гарасиму Висоцькому наступне: «Я не знаю, чи можна гідно вихвалить цю рідкісну людину. Він обходиться з усіма нами зовсім як із друзями своїми, заступається за нас проти претензій конференції нашої й професорів-школярів. І, зізнаюся, коли б не він, то мені бракувало б терпіння тут закінчити курс»). І про те, що в 1827 році за доносом «професорів-школярів» проти Білоусова була заведена «Справа про вільнодумство», де йому, зокрема, інкримінувалося, мовляв, у своїх лекціях він дотримується «крамольних» поглядів опального професора Йоганна Шада. І про те, що за наказом Миколи Першого Білоусов був висланий з Ніжина до Харкова під нагляд поліції, а улюблений учень цього харків'янина, гімназист Гоголь, у зв'язку із цим був позбавлений кандидатського ступеня. І про те, що Олексій Перовський, повернувшись після спілкування з Ґете з Веймара до Харкова, у зв'язку зі «Справою про вільнодумство» подав у відставку з поста попечителя Харківського навчального округу, тому що саме до цього округу належала Ніжинська гімназія й Перовський був безпосереднім начальником «вільнодумця» Білоусова. І про те, що лекції «неблагонадійного» професора Йоганна Шада слухав, напевно, і харківський студент Орест Сомів. І про те, що, переселившись в 1817 році з Харкова до Петербурга Сомов – прозаїк, поет, критик, видавець, теоретик російського романтизму – співробітничав з О.С. Пушкіним, поки ці два романтики не посварилися на ґрунті фінансових питань. І про те, що в 1829 році Сомов увів двадцятилітнього провінціала Гоголя в коло столичних літераторів, познайомивши його з В.А. Жуковським і П.А. Плетньовим, а ті – з О.С. Пушкіним. І про те, що Гоголь, онук харківського поштмейстера, спілкувався й листувався з рядом харків'ян, зокрема з письменником Г. Квіткою-Основ'яненком, етнографом і головою Харківського гуртка романтиків І. Срезневським, істориком В. Пассеком. І про те, що польський поет-романтик і друг Пушкіна Адам Міцкевич неодноразово бував у Харкові, спілкувався з харківськими романтиками, у тому числі з Петром Петровичем Гулаком-Артемівським, професором Харківського університету, одним з основоположників нової української літератури, що зробив перші переклади творів Ґете й Міцкевича українською мовою (Гоголь запозичив з творів цього харківського професора цитату й імена головних героїв для першої повісті «Вечорів на хуторі...» – «Сорочинського ярмарку»), а рідний брат Адама Міцкевича, Олександр, майже двадцять років викладав у Харківському університеті римське право. І про те, що поет Альфонс Осипович Валицький, теж професор Харківського університету періоду романтизму, переклав «Фауста» Ґете польською...