Отут наш герой глянув на Милославу, яка, як він думав, його уважно слухала, і побачив, що дівчина солодко спить, схиливши до скла вугільні кучерики. Заколисав нудотною лекцією, самокритично подумав Кий Арнольдович.
І сам він позіхнув, прикривши рот долонею. І його повіки стали злипатися. А туман-от ще більш згустився, начебто ми в батискафі, що пливе в молоці, подумав наш герой.
І раптом йому здалося, що в освітленому фарами тумані промайнула чорна тінь. Удивляючись у білизну, Кий Сало трохи опустив скло й прислухався.
Десь пролунало завивання, від якого в нього мурашки промарширували уздовж хребта: так приблизно у фільмах жахів виють перевертні.
Потім начебто глухуватий тупіт...
І начебто знову тінь майнула в молочному повітрі...
Десь схропнуло... Заіржало...
Проплескали начебто великі крила...
Знову тупіт...
Тінь...
Кию Арнольдовичу згадалося, як кружляли навколо Хоми Брута вурдалаки й покійниця-панночка в гоголівському «Вії». Не те щоб наш герой був боягузом, хоча й великим сміливцем теж не був, але він був творчою особистістю й, як багато творчих людей, мав емоційність, що провокує переживання з усякого приводу, і розвинену уяву, здатну зробити з мухи якщо не слона, то хоча б орла-стерв'ятника. Звуки й тіні навіяли на вразливого літератора так звану жуть, і Кий Сало навіть невміло перехрестився.
Взагалі-то часто-густо страх підбадьорює живу істоту й людину зокрема, але Кий Арнольдович, незважаючи на охоплення його жахом, відразу, начебто наковтавшись снодійного, заснув, опустивши обличчя на кермо...
***
Прокинувся він через те, що його організм знову зажадав сходити за малою нуждою, коли вже світанок займався. Туману вже не було, був серпанок, і мрячив дощик. Мулатка Милослава спала.
Кий Арнольдович вийшов із «Таврії», помітив, що фари як і раніше горять, виключив їх, тому що було вже досить світло, хоча сонце ще не зійшло, і озирнувся по сторонах. Найближчі околиці являли собою поля, що розкинулися по обидва боки ґрунтової дороги із самотньою покрученою сосною на узбіччі, а далекі розчинялися в серпанку.
Ідучи до дерева, коріння якого він мав намір зросити вмістом сечового міхура, Кий Сало побачив, що вологий ґрунт потоптаний кінськими підковами, начебто кінь довго кружляв і тупцював біля кола, яке окреслила Милослава сухою гілкою. Отже, тупіт, схропування, іржання й тінь Кию Арнольдовичу не примарилися... Хоча дивно...
Оглянувшись і переконавшись, що Милослава спить, на нього не дивиться, він розстебнув ширінку й зросив коріння дерева.
Застебнувши «блискавку», або, по-харківськи висловлюючись, «змійку», пішов назад до машини, їжачись від світанкового холоду й мжички, і раптом відчув на собі чийсь погляд; повернув голову...
На дорозі, перед автомобілем, метрах у десятьох стояв чорний мотоцикл, а на ньому, схрестивши руки, сидів чорний мотоцикліст.
Треба ж, який нав'язливий злодюга. І тут знайшов!
Кий Арнольдович узяв монтировку й демонстративно потьопав нею по долоні, мовляв, якщо в тебе лихе на умі, непрошений гостю, то ми постоїмо за себе.
Чорний байкер підняв руки, ворухнув пальцями, очевидно, показуючи, що він беззбройний (а виглядало, начебто здається в полон), потім знову схрестив.
Вони обоє мовчали й дивилися одне на одного. Втім, очей незнайомця Кий Сало не бачив, тому що обличчя злодія ховалося під тонованим оргсклом мотошолома, але відчував на собі його погляд. Наш герой не витримав тиші й першим порушив її:
– Чого ти причепився, хлопче, ховаючи своє лице? Чого від мене взяти хочеш, скажи нарешті вже.
– Яйце.
Голос у незнайомця був глухуватий, хрипкий, начебто застуджений, і говорив він з акцентом, не кавказьким, не прибалтійським, а незрозуміло яким.
Яйце, здивувався Кий Арнольдович. Він навіть не відразу зміркував, про що йдеться. Коли в чоловіка вимагають яйце, це звучить, щонайменше, двозначно. А звідки цей тип знає, що Кий Сало знайшов... А, він же там, у Старому Салтові, на автозаправці під'їхав до «Таврії» і заглянув крізь скло, а яйце лежало на сидінні. От що його так звабило, от що він намагався вкрасти два рази! А на біса йому пташине яйце? Може, він орнітолог, або, може, він їх просто колекціонує, а це якесь рідкісне... Так, справжній колекціонер заради раритетного екземпляра й украсти може, це як наркотик... Кий Арнольдович сам колекціонував старі книги й одного разу утнув крадіжку в людини, що використовувала сторінки як туалетний папір. Це він міг зрозуміти.