– Ні, ми тільки подивитися, і не більш того… – пояснюєш ти, починаючи відчувати незручність з того, що старий змушений метушитися, хоча у вас і на думці немає ставати його клієнтами.
– Подивіться, а там, може, і захочете…
– Навряд чи, навряд чи, – перебиваєш ти, аби майстер наколок не спокушався.
– От, гляньте на це. – Старий повертає до тебе розкритий фоліант, втупившись у твої очі з-під волохатих сивих брів пронизливим, просто таки гіпнотичним поглядом.
Побачивши в цім приміщенні комп'ютер, ти очікував, що зразки татуювань будуть пред'явлені вам на моніторі.
Картинка, яку він відкрив, щонайменше, дивнувата. Це чорно-білий малюнок, котрий зображує голого чоловіка аж ніяк не атлетичної статури, пузатенького, що стоїть із широко розставленими ногами, кулаки впираються в боки, лікті врізнобіч, – поза «я тут хазяїн»; між ніг висять детально промальовані геніталії. Але що найхарактерніше: у чоловіка голова не людини, а качки, або, враховуючи стать, качура.
– Ви ж хочете мати таке зображення на своєму тілі, добродію, чи не так? – заворожливим голосом запитує майстер татуювань.
Ти дивишся на качуроголову людину або людинотілого качура й розумієш: так, ти все життя підсвідомо мріяв мати таку прикрасу на тілі й тільки тепер цілковито утямив, чого тобі найбільше в житті не вистачало. Якщо ця картинка не прикрасить твою шкіру, ти вже не знатимеш спокою. Скоріше, скоріше обзавестися таким татуюванням!
– Хочу, жадаю, авжеж, бажаю!
Тебе навіть охоплює тривога: а раптом майстер передумає й ти залишишся без настільки потрібної тобі прикраси!
– Ти шо, дійсно бажаєш мати таке татуювання?! – дивується твоя Кохана Жінка.
Дивне питання! А хіба можна цього не бажати?!
– Ну й ну! Мені здавалося, шо я добре знаю твій смак, і раптом… Не очікувала…
– На плечі? На лівому? – уточнює старий, упившись блакитними очима у твої зіниці.
– Так, мабуть.
– Виконаю якнайкраще, ви навіть нічого не відчуєте… Вам краще зняти верхній одяг – тут тепло, – це він твоїй Коханій Жінці; вона, продовжуючи дивуватися твоєму рішенню, вішає шубку на ріг дерев'яної вішалки. – Ви, красунечко, поки посидьте отут, у кріслі, подивіться картинки, – і старий усукує їй фоліант, – А ви, добродію, оголіть плече й сідайте в це крісло, а я поки все приготую. От і музику поставлю.
Ти знімаєш і вішаєш хутряну куртку, піджак, сорочку; залишаєшся в майці. Тут дійсно тепло, навіть спекотно. Майстер же ставить на грамофон стару важку грамплатівку, заводить пружину, опускає на диск голку й запускає цей стародавній звуковикидаючий механізм. Крізь шипіння, властиве платівкам столітньої давнини, просочуються ритмічно бумкаючі барабани й тужливо виючі сопілочки.
– Шо це? – ти киваєш на грамофона.
– Якась прадавня народна музика.
– Якого народу?
– А хто його зна… Етикетка на платівці зідралася, не прочитаєш.
Старий виходить із вітальні, а ти сідаєш у потерте, але м'яке крісло.
Пульсуючі барабани й виючі сопілочки відразу ж навівають на тебе дрімоту. Ти позіхаєш, твої повіки злипаються…
Бум, бум, бум… Барабани… Або бубни… Так, скоріше бубни, по яких гупають палицями… Вогні… Смолоскипи… Чорне нічне небо, сніг, що осявається смолоскипами… Люди… Бородаті мужики в хутряних одіяннях… Одні з них б'ють у бубни, інші пищать у сопілочки… Над ними височать велетні… Велетні нерухливі… Один зі смолоскипів, яскраво спалахнувши, осяює найближчого велетня, і ти бачиш, що це дерев'яний чоловік з качиною головою… Ідол… До ідола підходить старий-татуювальник, але вже з бородою і в шубі, обвішаний якимись брязкітками, намистами… Схиляється перед качкоголовим і щось кричить чужою мовою, начебто німецькою, або не німецькою, але схожою… Потім повертається до тебе, продовжуючи із завиванням кричати, робить руками паси, як ілюзіоніст… Бородаті мужики прискорюють ритм ударів… Усі смолоскипи яскраво спалахують, буцімто на них хлюпнули бензин… Дерев'яний качкоголовий ідол начебто поворухнувся… Так, він повертає свою пташину голову із плоским дзьобом у твій бік та дивиться на тебе очима-дірками…
Тебе термосять, і ти виринаєш зі сновидіння в реальність.
– Ой, я заснув, – говориш ти татуювальнику, що стискає твою ключицю твердими холодними пальцями.
– А я вже закінчив, добродію. Ухвалюйте роботу.
Старий підносить дзеркало, у якому ти бачиш своє плече, прикрашене татуюванням – голим чоловіком з качиною головою.
– Так швидко? А я нічого не відчув.
– Особливий спосіб знеболювання.
– Велике спасибі! І скільки я вам за роботу…