– Сьогодні – безкоштовно, на честь свята, – нагадує майстер.
Ти встаєш і бачиш, що твоя Кохана Жінка теж спить у кріслі. Фоліант випав з її рук і лежить на дощатій коричневій підлозі. Старий книгу піднімає й кладе назад на комод. Ти цілуєш Кохану Жінку в щічку, і вона, здригнувшись, прокидається.
– Я теж задрімав… Дивися, – хвастаєшся картинкою на плечі.
– Уже? – дивиться на наручний годинник. – Я думала, це довго.
Ви одягаєтеся й прощаєтеся зі старим.
Виходите з жаркого особняка на морозну вулицю. Ідете уздовж розмальованої графіті бетонної огорожі. Навдивовижу тихо, хоча ви в центральній частині великого міста. От тільки – хрум-хрум-хрум – сніг під підошвами, та – дзелень-дзелень – вечірній трамвай удалині.
Виходите на Пушкінську, колишню Німецьку, яку вже перетинали під час цієї прогулянки.
– Тобі шо-небудь снилося зараз, у кріслі? – запитуєш ти.
– Ні, здається. Нічого… Не пам'ятаю.
– А мені… – І ти розповідаєш свій сон.
– Треба ж, – проказує вона.
– А які ще картинки були там, у книзі? А то я крім цієї, – ляскаєш по лівому плечі, – нічого не бачив.
– Не пам'ятаю… Я, здається, відразу ж заснула, навіть не дивилася…
Свіжий сніг ніжний і чистий, як весільне плаття нареченої. Добре: і красиво, і поки не слизько.
Звертаєте з Пушкінської праворуч, у вуличку на південному схилі, де красується ваш триповерховий будинок – український модерн, тобто модерн, стилізований під українське бароко.
У міру видалення від салону тату й наближення до рідного житла тебе усе більш охоплює здивування із приводу цього вчинку: адже ти не збирався заводити татуювання, та ще таке курйозне; і раптом начебто якийсь ґедзь укусив, начебто якась мара тобою оволоділа… Тьху! І це ж тепер на все життя. Тепер у лазні, на пляжі й скрізь, де ти будеш цей «добуток» оголювати, знайомі, а може, і незнайомі будуть цікавитися: що це за хріновина, чому з качиною, як це розуміти… А хрін його зна, чому з качиною й що це означає. Та ще ці статеві органи… Порнографія якась.
Ти вже соромишся цієї прикраси.
І що дивно: не було болю, не було крові… Начебто не виколював, а просто намалював або наклеїв картинку. Та й занадто швидко… А може, це й не татуювання зовсім. Може, воно змиється, якщо водою… Ну, звичайно, не може бути, щоб наколка наносилася от так швидко, безкровно й безболісно. Ну, припустимо, знеболювання… Але однаково шкіра від уколів би запалилася, ну хоч трошки, було б роздратування, почервоніння… А отут – нічого. Мабуть, розіграв тебе старий. Мовляв, хочете безкоштовно – от вам безкоштовно: боді арт замість наколки. Тим краще.
Ви входите в рідний під'їзд. Колись, сто років тому, у цьому будинку жив живописець-баталіст, картини якого є в різних музеях. Він розмалював стіни під'їзду фресками, але не батальними сценами, а стилізацією під наївні народні українські малюнки: уздовж сходів – орнаменти із квітів, а на сходовому майданчику – козак Мамай. За сто років фрески потерлися, подряпалися і вимагають реставрації, але в житлового керівництва, звичайно, немає на це грошей.
– Привіт, Мамаю; ми повернулися.
Це вже стало звичкою, ритуалом. Начебто, не привітавши, не будеш мати удачі. Він же характерник, тобто чудотворець, як-ніяк.
Удома ти, роздягнувшись, першим ділом намагаєшся у ванні змити із плеча зображення. Працьовито треш намиленою мочалкою. Шкіра від цього рожевіє, але качкоголовий мужик анітрошки не туманіє й стікаюча мильна вода не стає брудніше. Якщо це не татуювання, а просто фарба на шкірі, то фарба незмивна. Витираєш плече рушником і відзначаєш, що останній теж залишився зовсім чистим.
Роздосадуваний виходиш із ванної й плюхаєшся в крісло, ударяючись сідницями об щось тверде. Витягаєш з-під себе цю твердінь і відкидаєш на диван. Натискаєш кнопку телевізійного пульта. (Можливо, безцінний Читачу, у реальному житті ти не любиш дивитися телевізор і, напевно, у цій ситуації вважав би за краще зайнятися зі своєю Коханою Жінкою чимсь більш цікавим і приємним, аніж витріщатися в телеекран. Але тут, у своєму оповіданні, автор змушує тебе його дивитися, тому що того вимагає сюжет).
– …суальний маніяк, – говорить виникла на екрані сувора дама – ведуча місцевих кримінальних новин. – Це вже третій випадок за останній тиждень…
– Ти не бачив тремпеля? Тільки-но десь поклала й не можу знайти, – запитує, тримаючи зняту сукню, твоя Кохана Жінка.
– Я на нього сів – ти поклала на крісло… Он він, на дивані.
– … загрожуючи ножем, примушує жінок до статевого контакту в збоченій формі. На жаль, через темряву жертви зґвалтувань не змогли його роздивитися, тому немає можливості скласти його фоторобот. Відомо тільки, що він нижче середнього росту й говорить хрипким голосом…