____________________
Келих самогону
Містер Іванчук: Я прагну підняти цей келих за процвітання чого-небудь отакого, гарного!
Сеньйор Петренко: Не заперечую.
Месьє Сидоренко: Поїхали!
(Випивають залпом. Метушливо заїдають квашеною капустою.)
Сеньйор Петренко: Ух, гарна рідина! Де дістали, містере Іванчук?
Містер Іванчук: Сам гнав. Позавчора, на віллі «Ксенія». Знаєте, на острові Мальта? Ви там були, месьє Сидоренко.
Месьє Сидоренко: Так, я був у вас на віллі «Ксенія».
Містер Іванчук: У мене там апаратик прихований, тож я роблю потихеньку первачок по-мальтійськи. Коли летів на цю зустріч, прихопив в обидві кишені по сулії. Митників довелося підкупити картинами Рубенса, щоби не відібрали самогон.
Сеньйор Петренко: Ці митники зовсім розперезалися. Я напередодні віз із Киргизії до Голландії пачку порнографічних журнальчиків, так довелося сунути митниці давньогрецьку статую третього століття до нашої ери, аби журнальчики не вилучили. Три шкіри деруть, гади, із трудового мільйонера!
Месьє Сидоренко: Не кажіть за столом про митницю, а то мене знудить.
Містер Іванчук: Ну тоді наповнимо келихи й вип'ємо за процвітання ще чого-небудь!
(Випивають, заїдають, мовчать)
Сеньйор Петренко (в'яло): Ну що, мужики, проспіваємо стародавню буржуазну. (Співає). Горіла пальма, палала, під ней мулатка стояла…
(Усі троє падають під стіл і засинають)
Серпень 1993 року.
____________________
Вивалюючись збоку…
Вивалюючись збоку, зберігай нерухомість думок.
Бо сказано: той, хто голиться бананом, най відшумиться!
Святий Ч. говорив мені в період поїдання тарані:
– Ізиді, Геннадію Михайловичу, аки непитущий!
А у повітрях шустали банальні словеса, спурхнувші з моїх вуст. Не горобці, мерзоти, не горобці…
Хтось ворушив звивиною всерединічерепною, хтось вішав вермішель на вуха слухаючих організмів, хтось комусь ламав кайф і щелепу, а я впав у споглядання святого Ч. У період поїдання тарані…
Оний же святий Ч. говорив, згідно зі званням, афоризмами та притчами:
– Один чоловік зловив муху й відірвав їй задню ногу. Що сіє значить?
– Він був садист? – несміливо відповідав я питанням на запитання.
– Ізиді, Геннадію Михайловичу! – сумував святий Ч., поринаючи низом лиця в піну.
– Він був натураліст, експериментатор! – припустив я.
– Перед ким мечу ікру? То пак не ікру, а бісер! Суть притчі в тому, що мушача нога не має застосування, як, наприклад, нога бика, або оленя, які можна вжити в харчування. Так деякі скудномислі відривають клаптики вбогих суєтних інформацій, замість припасти до великого й вічного! Уторопав квінтесенцію моєї байки?
Вивалюючись збоку, зберігай нерухомість думок.
Бо сказано…