Птахи на південь, а мені тут тепло, як улітку. Благодать!
Господи боже! Навою, що це з тобою скоїлося? Ти перемінився.
В. Шекспір, «Сон літньої ночі».
Ссавець! У постелі бабусі! Він її з'їв!!!
Запитує, що принесла. Сам знає, що пиріжки, а запитує. Чепчик надяг. Вирішив прикинутися бабусею! Знайшов дурепу!
А чому це в тебе, «бабусю», такі великі слухові органи? Думає, я дурна. Бабусю від звіра не відрізню. Ех ти, ссавець! А чому це в «бабусі» (що він відповість?) такі великі органи зору? Знову «щоби краще…» Старе облізле м'ясоїдне! Ну, от зараз я тебе й викрию так, що тобі соромно стане. Зуби! Зуби-от хижака.
Ну, от, хижак і є. Ситий по горло бабусею, а однаково й мене ковтає. Що значить звірячий апетит. І після цього він продовжить стверджувати, що він бабуся? Ні, звірятко, тепер ти повністю викрите!
У лісі жовто й холодно, птахи на південь летять, а тут темно, гаряче й волого. Це і є шлунок? А хто це копошиться? Бабуся?! От ми знову разом! Яке щастя!
Стій! Не підеш! Попавсь, товстий шахрай.
В. Шекспір, «Віндзорські пустунки».
Бог свідок, не праг я їсти маленьку співучу істоту: і без того ситий. Але вона сама полізла в рот дивитися, які в мене зуби. Спрацював ковтальний рефлекс.
Тепер мені важко буде переміщатися. У мені більше центнера. Почекати, поки перевариться й вийде? Але це довго. А раптом хто загляне в цю будку бабусі, а отут я такий безпомічний від переїдання. Ні, буду, від гріха подалі, потихеньку відповзати до лісу… Там, звичайно, холодно й сиро, але…
Ой, пузо…
Ой, не можу терпіти…
Оооо...
– Ех ти, ссавець!!!
– Ну що за манери – ковтати живих людей.
– Хто тебе, звірятко, виховував?
– Воно просто проголодалося.
– От тобі, звірятко, пиріжки з м'ясом.
– Не поспішай, ссавцю, а то подавишся.
– Славно, бабусю, що при тобі завжди аптечка! І славно, що в аптечці було проносне!
– І тим паче славно, що в моїй садибі є лазня. Цей запах…
Осінь… Птахи на…
1985 р.
____________________
Не горобці
Слово не горобець, вилетить – не піймаєш.
Прислів'я.
– Нехай першим кине в мене своїм каменем той ювелір, хто сам без гріха. Будь-яким каменем: хоч рубіном, хоч сапфіром, хоч смарагдом, хоч…
– Він безсрібник: відчуває байдужість до срібла. Інша справа – золото. Беззлотником, якщо так можна виразитися, він не є.
– Я мав гадку, що це сміття із клозету, а виявилося – твір сучасного мистецтва: абстрактний живопис коричневою субстанцією на туалетному папері.
– Ви геть за собою не слідкуєте.
– Нічого подібного! Я не тільки за собою слідкую, але навіть доношу в правоохоронні органи про результати цього слідкування.
– Кажуть: кашу маслом не зіпсуєш. Але, у крайньому випадку, каша може бути й без масла. Тому пропоную інше формулювання: кашу крупою не зіпсуєш. Якщо крупа якісна й добре зварена, звичайно. Бо не певен, що кашу, у якій є масло, але немає крупи, можна вважати кашею.
– Я винайшов і створив живу людину.
– Ай, не треба брехати. Ніяких живих людей не може бути. Це чиста фантастика, – відповів роботові Васі робот Коля.
– Чи має людина право бути абсолютно безправною?
– Гамлете Гамлетовичу, не морочте череп бідному Йорику!
– Ми не знаємо, про що думає вовк, перегризаючи горло баранчикові. Може, він думає по-своєму, по-вовчі: «Вибач мені, грішникові, Господи, бо ж Ти сам мене таким створив. Амінь».
– Говорять: дурням щастить. Виходить, якщо тобі не щастить, можеш себе утішати, мовляв, отже я не дурень.
– Людина створена для щастя, як ми – птахи – для польоту, – повідомив страус пінгвінові.
– Я бачу, ти зовсім не вмієш сумувати. Давай, навчу.
– Ай!!! Боляче ж!
– Не ображайся. Просто для смутку повинен бути привід.
– Бувають труби водостічні, а бувають труби словостічні, іменовані телефонами.