– Тьху, мерзенність!.. Втім, спати з кішкою – це не найбільше збочення: кішка – це, принаймні, жива істота, ссавець, як і людина. А от Іванченко докотився до найбільшого збочення: він спить в одній постелі із предметами неживими – із простирадлом, ковдрою й подушкою!
– Тьху, яка гидота!
– Яка мерзенність, тьху!
– Я пропоную тобі шалені гроші!
– Ну поміркуй сам: навіщо мені шалені гроші, якщо я не шалений.
– У нього губа – не дура.
– Хм.… У нього губа настільки не дура, що хоч зараз зараховуй її, губу, до членів Академії Наук. Але тільки губа: з мозком у нього набагато гірше. Губа – не дура, а мозок – дурень.
– Бубибеб бабабиб боббоб, – сказав незнайомець чистою… невідомою мовою.
«Якщо мова невідома, то звідки ж звісно, що "чистою", а не з яким-небудь акцентом?» – знизає плечима читач. На що автор лише відмахнеться, мовляв, ай, читачу, не чіпляйся до слів.
– Цей парубок, по-моєму, подає великі надії.
– А мені так і ввижається, що, подаючи надії, він по-холуйськи поклониться, шаркне ніжкою й скаже: «Надії подані-с, пане».
– Ех, був би тут Чарльз Дарвін, він би показав вам, де раки зимують!
– Це з якої ж статі?! Що ми такого…
– А с такої статі, що Дарвін був великим біологом і багато чого знав про живих істот, зокрема напевно й те, де вони зимують. От і показав би, якщо б ви його попросили.
– Я подам на нього до суду!
– За що?
– Він образив мене до глибини душі!
– Як образив?
– Він обізвав мене зіркою!
– Зіркою? Ну й що в цьому поганого?
– Як що?! Зірками називаються організми безголові та примітивні, що живуть на дні морів і океанів. Обізвавши мене зіркою, він тим самим натякнув, що я суб'єкт безголовий і примітивний! Я цього не потерплю! Він за це відповість!
– Ампутація совісті, честі, справедливості й шляхетності може привести до підвищення особистих прибутків. Але ампутанти вважаються інвалідами.
– Він не з тих, хто любить смітити грішми. Він з тих, хто любить смітити недопалками й лушпайками соняшника.
– Та хто тобі дав право приховувати від народу красу своїх геніталій?!
– А от теж смішна мавпочка!
– Тс! Це директор зоопарку.
– Не в грошах щастя, говорять люди. Не в людях щастя, думають, напевно, гроші.
– Нормальна температура людського тіла – тридцять шість – тридцять сім градусів за Цельсієм. Така спека характерна й для тропічних широт Землі. Тож глистів, що живуть у людині, я пропоную вважати тропічними тваринами.
– Я повна нікчемність!
– Е, та у вас манія величі. Повна нікчемність. Ні, чоловіче, до повної нікчемності вам ще рости й рости!
– Кажу вам як великий російській патріот. Великі й могутні російські люди живуть на великій і могутній Російській землі! І говорять вони великою і могутньою російською мовою! А щоб справити велику і могутню російську нужду, ходять у великі й могутні російські туалети й випорожняються у великі й могутні російські унітази! І какашки їхні великі й могутні!
– Він працює приборкувачем людей. Тобто прокурором.
– Ти до неї краще не чіпляйся – вона Тургенівська дівчина.
– Вона?! Тургенівська?! – здивувався я: нічого спільного між цією дівицею й дівчатами з романів Івана Сергійовича Тургенєва я не помітив. – А чому ти вважаєш її Тургенівською дівчиною?
– Вона гуляє з Петькою Тургенєвим – злодієм із Бур’янівки.
– А, у цьому смислі…
– Якщо є скрипковий ключ, то, певно, повинна бути й скрипкова відмичка?
– Схоже, пернате на гербі Російської Федерації страждає роздвоєнням особистості.
– Сьогодні хотів був сказати на вулиці незнайомій дівчині, що вона дуже гарна. Але промовчав. Побоявся: а раптом вона вирішить, що я бажаю з нею переспати, і обізве мене старим похітливим пердуном.
– Пані, чи можу я на вас покластися?