Ці жінки люблять тільки те, що черв’яки точитимуть у склепі; вони безглуздо зневажають те, чому заповідано на небесах вічну славу. Саме в плоті своїй мала любов та, що з образливою іронією звернулася до Давида, зганьбивши себе перед Господом: «Який славний був сьогодні Ізраїлів цар, що обнажався на очах невільниць своїх рабів, як обнажується який з пустунів!» (II Сам., VI, 20) А що вона плекала своє бажання в самій тільки плоті, то в покару була позбавлена плоду плоті. Ось чому Святе письмо додає трохи далі: «І в Мельхоли, Саулової дочки, — по цьому не було їй дитини аж до дня смерті її». (Там же, в 23) Але ти, славна дочко, заслужила від Бога дар плідності; наставляй своїх блискучих нащадків так, щоб вони разом із молоком матері вбирали в себе любов до свого Творця.
Хай діти твої навчаться в тебе, кому з волі Духа святого вони завдячують більше ніж тим, що народилися шляхетними на королівському троні, служити ще достойніше церкві. Не дозволяй їм надавати перевагу грошам над справедливістю, але чини так, аби вони заповзятливо шукали справжньої мудрості, бо це — скарб. Цариця Шеви прийшла не подивитися на багатства, а послухати Соломонову мудрість (І Цар., X), одначе вона дістала вдосталь того, чого не просила.
Ти теж, дочко, скоряючись волі Господній, володієш мудрістю, завдяки якій заслуговуєш спасіння душі своєї, надбання багатств земних і вознесіння з вершини царства минущого до Царства Небесного».
Було ухвалено, що коронування маленького Філіппа відбудеться в присутності короля Генріха, королеви, єпископів та вельмож королівства.
23 травня 1059 року, на зелені свята, архієпископ Реймський Жерве зустрів у дверях собору під вигуки численного натовпу, що його на певній відстані стримували воїни, королівську родину та її почет. Під гарячим сонцем палахкотіли барвисті шовки й оксамити, сяяли самоцвітами й золотом прикраси, виблискували шоломи і зброя. Народ чудувався. Особливо вражала королева. Над її чолом здіймалася висока корона, що притримувала оздоблену перлами вуалетку; такими самими перлами була всіяна і її сукня, яскравий голубий колір якої підкреслював білину її обличчя. Спускаючись сходами до храму в оточенні чоловіка й сина, Анна згадала, як вісім років тому підходила в цьому самому святилищі до чоловіка, що збирався одружитися з нею і зробити її королевою. Сьогодні вони супроводжували сина, який народився від їхнього шлюбу.
Філіпп ступав випростано, його чоло оперізувала золота стрічка, на яку спадали кучері. Хлопчик двічі торкнувся маминої руки, аби набратися хоробрості. Він повинен був триматися добре, щоб мати пишалася ним і дозволяла й далі прибігати до її ліжка, коли йому вдаватиметься вислизати з-під нагляду наставника Ангеррана. Філіпп зиркнув на батька. Хлопчик ніяк не міг полюбити цього буркотливого чоловіка й побоювався його грубих, глумливих слів. На думку малого, той завдавав страждань його матері.
Король насилу йшов. Надто багато важких думок роїлося у нього в голові: тридцять два роки тому, на зелені свята 1027 року, його вів сюди батько Роберт, щоб зробити королем по смерті Гуго — Генріхового старшого брата, улюбленця матері Констанс. Генріх ще й тепер відчував на чолі, плечах і руках сліди святого єлею, яким його помазував єпископ Еалюс. Після батькової смерті Генріх мусив довго воювати з Констанс, із братами та баронами, які прагнули вирвати в нього корону. Стільки битв за тридцять один рік королювання…
Генріх стомився й постарів, він прагнув відпочинку, його час уже настав. Пора було готуватися постати перед Творцем. Жахлива смерть Олів’є Арльського, якої він не хотів, завдала йому великого горя. Генріх звелів капеланові Гіслену відправити кілька служб Божих за упокій душі колись такого любого йому трубадура.
А тепер він молив Пречисту діву та її Сина дати йому сили витримати цю нескінченну церемонію. Перш ніж зачитати апостольське послання, архієпископ обернувся й сказав Філіппові:
— Бог є творець і володар усього на світі, він єднає нас із собою всесиллям душі нашої через віру, надію та милосердя. Тільки він може дати нам блаженство через зв’язок із неосяжним добром, яким є він сам. Ми завдячуємо Богові нашим захопленням і нашою любов’ю. Філіппе, чи визнаєш ти Отця, Сина й Духа святого як єдиного Бога?
— Так.
— Чи бажаєш ти зберегти католицьку віру своїх батьків і втілювати її у діяннях своїх?
— Так.
— Чи бажаєш ти любити й захищати святу церкву та її служителів?
— Так.
— Чи бажаєш ти правити королівством твоїх батьків і боронити його по справедливості?
— Так.
Слово взяв король Генріх:
— Передусім, сину мій, я раджу вам любити Бога, боятись його й у всьому виконувати його волю; правити церквами Божими й захищати їх від нівечення та зневаги; бути поблажливим до молодших братів і сестер, небожів та інших родичів; шанувати Божих слуг як своїх батька й матір; ставитись до народу як до рідних дітей; примушувати пихатих і лихих ставати на праведну дорогу; бути утішником для вбогих і ченців; не проганяти нікого без вагомої причини із своєї держави й поводитися бездоганно перед Богом і людьми.
Потім хлопчикові принесли його кредо, записане на пергаменті, і він у глибокій тиші прочитав своїм кволим голоском:
«Я, Філіпп, кому з ласки Божої випало стати невдовзі королем Франції, в день свого коронування обіцяю перед Богом і його святими берегти для вас, мої підданці, канонічні привілеї, закон і справедливість, що є моїм обов’язком; з Божою допомогою, скільки стане сил моїх, намагатимуся захищати вас із тим завзяттям, яке король повинен виявляти в своїй державі, заступаючись за кожного єпископа й кожну йому належну церкву; своєю владою ми також видаватимемо для народу, про який нам судилось піклуватися, закони, що відповідатимуть його правам».
Підписавши пергамент, Філіпп віддав його архієпископові, і той теж поставив свій підпис. Архієпископа оточували папський посол Гуго Безансонський, двадцять два єпископи, серед яких були Роже Шалонський і Готьє де Мо — такі вірні, тепер уже вельми постарілі материні друзі,— й ігумени багатьох монастирів. Потім Жерве взяв пасторальний скипетр святого Ремі, простяг його в бік пастви й лагідним голосом промовив:
— Мені, Жерве, архієпископові Реймському, ласкою Божою й папою Віктором надано повноваження коронувати Філіппа, так само як колись єпископ Ремі дістав від папи Гормізди право коронувати цим жезлом короля Кловіса. Згідно з моїми повноваженнями я, архієпископ Реймський, зі згоди присутнього тут його батька, короля Генріха, проголошую Філіппа королем Франції.
Тоді до Філіппа почали підходити папські посли, архієпископи, єпископи, ігумени й інші поважні особи, які схвалювали це проголошення. Вслід за ними підійшли герцог Аквітанський Гі, син і представник герцога Бургундського Гуго, посланці графів Фландрійського та Анжуйського, відтак графи Рауль де Крепі, Юбер де Вермандуа, Гі де Понтьє, Вільгельм Суассонський, Фільк Ангулемський, Альбер Ла-Маршський, Бернар, Роже, Манассес, Ільдюен і віконт Лімозький. Нарешті рицарі й простолюд, що з’юрмився в соборі, також схвалили це проголошення, тричі крикнувши:
— Ми схвалюємо, ми хочемо, щоб було саме так!
Як і його попередники, Філіпп підписав свою першу постанову, що підтверджувала право на володіння маєтками й землею за церквою святої Марії, Реймським графством, монастирем святого Ремі та за іншими монастирями. За звичаєм, архієпископа було проголошено великим канцлером.
Коли на постанову поставили печатку, почалася церемонія проголошення. Жерве взяв вишиту жуаїзьким золотом подушку, меч Карла Великого й вручив їх королеві. Генріх поцілував головку ефеса і, повернувшись до сина, виголосив ритуальні слова:
— Господь дає тобі своєю волею цей меч і могутність, аби ти захищав ім’я Ісуса Христа від жорстоких ворогів, проганяв поганих християн із Французького королівства й підтримував мир серед своїх підданих.
Обернувшись до пастви, Філіпп обома руками підніс угору меч і помахав ним у повітрі, а потім поклав його на престол, засвідчивши цим, що він — Божий васал. Клерки зняли з нього золоту стрічку, накидку, тогу, розв’язали зав’язки на сорочці й оголили йому плечі та груди. Всі затамували подих, схвильовано дивлячись на кволого хлопчика, на якого зараз мав лягти тягар корони. Ігумен монастиря святого Ремі подав архієпископові святу ампулу й золоту трубочку. З цієї трубочки архієпископ капнув у позолочену срібну чашу краплю єлею; вмочивши в святу олію кінчики пальців, архієпископ позначив хрест на чолі від вуха до вуха, на маківці, на грудях і на суглобах рук нового короля. Паства уклякла й мовчки молилася.