Коли вона сама з’явилася на порозі палати, на неї озирнулися всі, крім Гектора. Запала тиша. Саме тиша змусила озирнутися й Гектора. Озирнутися й зніяковіти. Тепер, з роздутим обличчям, перебинтований, він виглядав жахливо.
Мар’яна пройшла через всю палату до Гектора, простягнула йому чималеньку порцію морозива. Наказала: «Їж». А сама в цей час дістала зі споду своєї сумки скляний флакон.
Коли Гектор радше через необхідність, ніж через бажання виїв морозиво, Мар’яна вилила вміст флакону в склянку та наказала ще раз: «Пий!».
Гектор не опирався. Слухняно підкорився. Як і тоді, в Оселі.
За весь час зустрічі майже не балакали. Гектору було боляче навіть ворухнути щелепами. А Мар’яна взагалі була не говірка.
Більше вона не приїздила. Не дзвонила.
А Гектор досить швидко став одужувати. І коли він припинив сахатися свого відбитку в дзеркалі, відправився в Жовкву. З остаточним наміром запропонувати Мар’яні руку й серце.
Для хлопця освідчення — вчинок, що потребує неабиякої мужності. Бо відповідь дівчини на пропозицію одруження неможливо передбачити напевне. І виникає страх. Страх, який з’їдає будь-якого юнака, навіть якщо він майстер спорту, рок-зірка або переможець міжнародного математичного конкурсу. Страх, що, незважаючи на всі його чесноти, та єдина, думка якої цікавить його більше за все на світі, після повідомлення юнака про його повну капітуляції підніме брову й такими бажаними губками скаже: «Залишимося друзями!».
Мар’яна не відмовила Гекторові. Попросила лишень кілька днів для відповіді. Тими днями поїхала в Оселю. І тільки після відвідин батька сказала остаточне «Так».
Попервах вирішили пожити у батьків Гектора, приставши на пропозицію Єви. Дату весілля призначили одразу після Різдва.
Приїздив до Києва Дід. Тарас одразу знайшов з ним спільні теми. А Єва, як їй Гектор тільки об’явив про Мар’яну, запропонувала було майбутній невістці завітати до неї в клініку аби «слідкувати за здоров’ям». Але Гектор поза спиною Мар’яни скривив таке погрозливе обличчя, що Єва вирішила за ліпше відкласти це на майбутнє.
«Добре, — сказала вона подумки. — На вигляд вона не надто сильна, але вродлива. Чорнява, чимось схожа на угорку. Онуки мають гарними вдатися. Тільки б була плідна! Бо скільки дівчат через це страждають, хто б знав! А хлопцю потім як? Коли вже серцем прикипить? Та хіба ж це вкладеш в їхні голови! З Лєрою було б спокійніше. Ну то вже як є».
А що Єва була дуже розумною жінкою, то з першої ж зустрічі з Мар’яною намагалася з нею заприятелювати. І до весілля допомагала готуватися охоче. Та й хто ж не любить готуватися до весілля єдиної дитини? Така подія!
В означений день позбиралися запрошені гості, приїхав Дід. Мар’яна вдяглася просто, але вишукано. Біле-білісеньке плаття виглядало ще білішим поряд з чорним волоссям. Гектора Єва готувала чи не ретельніше, ніж наречену. Богдан був весільним дружкою і теж виглядав дуже урочисто.
Відбули офіційну частину — і відправилися святкувати.
Здавалося, все пройшло як по нотах. Але Мар’яна виглядала як загублене зайченя.
Коли Гектор десь на хвилинку вийшов з-за столу, Богдан перехилився до Мар’яни, сказав неголосно:
— Щось як на наречену ти виглядаєш не надто щасливою.
— Та то я трохи за домом сумую. Пусте, не зважай.
— То поїхали! Хоч зараз! Казав же тобі, що я за тобою ладен світ за очі.
— Богдане, припини пустувати! Не надто вчасно.
Богдан похитав головою:
— Я й не шуткую. Просто не можу бачити тебе сумною. А хочеш, мавпочку покажу?
Мар’яна мимоволі засміялася. Саме підійшов Гектор. Сказав задоволено:
— Нарешті всі побачать усміхнену наречену! А то вже мені натякали, що я беру дівчину проти її волі!
Богдан почав закипати:
— Чи їм не байдуже? Ти ж для себе обирав, не для них! Хто це такий розумний?
Мар’яна відчула, що суперечка вже припиняє бути жартівливою, то ж витягла нареченого з-за столу і проказала:
— Ходімо танцювати, не треба нікого ображати!
Потім звернулася до Богдана:
— А ти не міг би запросити на танок котрусь дівчину? У нас кавалерів не вистачає.
Богдан відповів напівжартівливо-напівсерйозно:
— Що? Іншу, крім нареченої? Та нізащо!
Мар’яна затулила йому рота долонею:
— Тихіше! Ну будь ласка! Заради мене, заради нас. Хай сьогодні всі будуть щасливі.
Богдан втягнув в груди якнайбільше повітря і відказав:
— Тільки заради нареченої!
І залишок вечора він сумлінно грав роль галантного кавалера. Хоча очами невідривно слідкував за Мар’яною, де б вона не кружляла разом зі своїм обранцем.