А Єва напередодні повчала:
— Ти там не кидайся все зробити за один прийом. Познаходь хворих зубів якнайбільше. Аби він кілька разів мав прийти. Тим паче, це не важко. Зуби в нього проблемні. Пожалій його, виклич на відвертість. Тільки надто не тисни. А там вже лови момент.
Гектор, як вгледів у кабінеті Лєру, спочатку наче заціпенів. Та тікати було вже геть не по-чоловічому. Він залишився.
Лєра на першому прийомі дотрималась обраної ролі. Рівним голосом поздоровкалась, підкреслено офіційно запитала, що турбує. І, трохи пом’якшивши тон розмови, запропонувала кілька методів лікування.
— Бачу, тобі видалили зуб мудрості. Боляче було?
Гектор впіймався майже на пустий гачок. Почав розповідати, як він страждав, як йому було боляче, як його мордували в лікарні.
Лєра не перебивала.
Потім запропонувала:
— А не хочеш виростити зуба? Це поки у нас рідко пропонують, та я домовлюсь.
Гектор зацікавився:
– І що, дійсно виростає зуб? Як справжній?
Лєра зробила вигляд, що обурилася:
— Чому «як»? З твоїх же клітин в пробірці сформують зародок, підсадять тобі в ясна й доростять до потрібних розмірів. То як, спробуємо?
Лєра не випадково сказала «спробуємо», аби підкреслити: ми разом! І коли Гектор погодився, відразу сухо простилася та викликала наступного пацієнта. Мовляв, питання вичерпано. Мій інтерес до тебе був суто професійний.
Але коли наступний пацієнт вмостився в крісло, Лєра забігла в сусідню кімнату та подзвонила Єві:
— Все пройшло як по нотах! — мало не задихалася вона від збудження. — Він прийде ще раз!
І він прийшов. Цього разу Лєра навмисно обрала останній запис в своїй вечірній зміні.
А далі все пройшло як в заяложенім водевілі: Лєра запросила Гектора в ординаторську «на каву», як старого друга. Гектор слово за слово почав жалітися, який він нещасливий в шлюбі, яка Мар’яна непоступлива.
Лєра удавала, що переймається їхнім нещастям, почала заспокоювати, втішати.
А закінчилось те її втішання зрадою Гектора.
Він з побоюванням повернувся додому, надумуючи причину, з якої так затримався.
Та дружина не сказала ані слова.
Зате Богдан, як вони найближчим часом стрілися, завів неприємну для Гектора розмову:
— Ти на пам’ять не скаржишся? — замість привітання запитав Богдан аж ніяк не доброзичливо.
— Начебто ні, — відповів той розгублено, не розуміючи, куди той хилить.
— Я казав, що пику тобі натовчу, як скривдиш Мар’яну? Не забув часом?
— Звідкіля це тобі прийшло? — Гектор не міг припустити, на що це Богдан натякає.
— Звідкіля?! — зле відповів Богдан. — Мені Лєра все розповіла!
Гектор спересердя вилаявся:
— От бісова дівка! Навіщо вона язиком плескала?
— А ти, тобто, янгол безневинний!
— Ну я же той… чоловік…
Договорити він не встиг, бо Богдан таки дав йому добрячого ляпаса.
Гектор не сперечався, враз знітився. По хвилі спитав боязко:
— Ти Мар’яні розповіси?
Богдан глянув на хлопця презирливо, із неповагою:
— Аби ж то вона тебе, йолопа, не кохала! Але запам’ятай: ще про щось подібне дізнаюсь — то ляпасами не відбудешся! Я тебе своїми руками придушу! Зрозуміло?
Гектор повернувся було, аби йти. Та Богдан схопив його за барки і прошипів у обличчя:
— Мар’яні ані звуку! Все зрозумів?
Гектор трохи улесливо пробелькотів:
— Богдане! Ти справжній друг! — Гектор простягнув йому долоню.
— Друг?! От про це ти вже забудь! Скінчилася наше товаришування. А от для Мар’яні ми й досі добрі друзі!
І пішов, наче не помітив простягнутої руки.
Частина четверта
1
На деякий час мені здалося, що вони на тих вбивствах і спиняться.
Марні сподівання! Як трохи згодом вони знову приїхали, Я зміг прочитати їхні думки.
Так от задля чого вони все це скоїли! Вони знову хочуть тут оселитися. Вони, вбивці й загарбники!
Як мені це відкрилося, перша думка була: тікати! Добре, що Я не передав цей панічний настрій своєму народові.
А чому, власне, тікати? Чому саме ми маємо кидати свою землю, землю своїх пращурів, землю, яку вони спаплюжили й забруднили вбивством? Хто дав їм таке право?
Чому вони, називаючи себе гуманістами, виправдовують жорстокість по відношенню до цілих спільнот? І не через потребу виживання, як було з прадавніх часів, коли кожна вбита тварина надавала первісній людині їжу й одяг. Тепер полювання на диких тварин потурає примхливому бажанню франтих продемонструвати модний хутряний одяг, а хотінню чоловіків — вгамувати спортивний інтерес.