І це ще не найгірше. Хутрових тварин, які живуть в дикій природі, жорстоко вбивають. Та живуть вони все ж таки на волі. Мають шанс прожити відведений їм Природою термін і якщо й загинути, то вільними. А от через що ті люди змушують страждати тварин, яких тримають лише задля хутра? Вони живуть у жахливих умовах, у тісняві. І врешті-решт помирають аби стати предметом розкоші.
Від нудьги й неробства люди як тільки не знущаються з тварин! Тримають в неволі будь-які живі істоти, від слимаків до слонів. Це доки вони їм не набридають. А потім і напоїти забувають.
Але й цього їм замало! Для власної забави ще й не так мучать тварин: слона змушують танцювати, солов’я запроторюють до клітки, а тигра вчать гойдатися на гойдалках.
Прокляття! Як же Я ненавиджу їх, терпіти не можу! Не варті вони того, аби ми їм поступилися місцем!
З такими думками Я провів безсонну ніч. Хоча оте «Я» дещо спрощено відбиває мою особистість. Це Я підсвідомо перекладаю свої думки під людей. А взагалі-то нас десь із десяток, разом із царицею. Це як у людей одна особа — цар, президент, будь-який інший правитель. А ми такий собі колективний Мурашиний Розум. Нейронна мережа.
Ми, наприклад, можемо зберігати інформацію поза мозком. А між окремими особинами за потреби передаємо її електричним шляхом, навіть на деякій відстані.
Складові інформації ми запозичили у людства. Та поєднуються вони за іншими законами. І світ для нас інший. І заповіді існування — інші. Більш доцільні, ніж у людей. Більш гуманні.
І чому вони вважають, що мають право винищувати нас нанівець? Тільки через те, що ми не схожі на них?
Дійсно, не схожі.
З десяток мурах з царицею — це «Я», окрема особистість. А решта того Мурашиного Розуму — то як у людей добуті знання. Вони можуть змінюватися, чергуватися. Та поки живе більшість з того осередку, з того «Я» — особистість живе.
Мислимо ми разом, як один мозок. Чи це краще?
Думаю, так. І вони так думають. Тільки що не зізнаються. А то б навіщо вони ставили досліди на щурах, на мавпах? Під’єднували мозок кількох особин в одну мережу електродами і реєстрували обмін думками. Навіть на людях таки досліди ставили. Тільки їм для цього потрібна купа апаратури. На відміну від нас. Цим ми теж несхожі.
Як хтось з нас загине, у нас якийсь час «болить голова». Це Я знов перекладаю на їхню мову. Тобто ми не можемо досконало мислити, доки шпаринку не заповнить інша мураха.
Як загине цариця — то вже складніше. Гурт чекатиме іншу, молоду. До тих пір не зможе мислити. А як цариця народиться та приєднається до гурту, то вже буде інша особистість, інший Мурашиний Розум, інше «Я».
На ранок Я зібрав «всенародне Віче».
Нам-то і збиратися не треба: інформація передається через вусики-антени. Раніше, до вибуху, аби поспілкуватися, ми мали торкатися один одного тими антенами. Після катастрофи діапазон дії вусиків збільшився.
Ото б ті чудовиська здивувалися, аби знали, які думки снують в головах звичайнісіньких мурах! Та де ж їм! Їх історія нічому не вчить. Хоча б додивилися, що у мурах суспільний лад куди досконаліший за людський! І значно безпечніший.
От хоча б розподіл праці. У нас є й групи з пошуку їжі, охоронці від хижаків, будівельники. І сполука всіх ланок нашої спільноти куди більш досконала, ніж у людей! І орієнтуємось ми без допомоги штучно створених приладів, тільки завдяки своїм здібностям, світлу і запахам.
І досягли ми ніяк не меншого, ніж люди. От чим вони могли б нас здивувати? Приручили тварин? Так і у нас таке є. Ми розводимо попелиць.
В нашій спільноті теж є правителі й підлеглі, вчені й рядові робочі, воїни й мирні мешканці. Але цей поділ зумовлений доцільністю, а не загарбницькими планами й безмежною жадібністю. Жадібністю ненажери, що пхає в рота зайву їжу, від якої його вже нудить, в той час, коли поряд представник його ж біологічного виду помирає з голоду!
Кажете, вони розселилися в холодному кліматі? А ми хіба ні? І енергетичне джерело винайшли, і регулювати температуру в своїй оселі навчилися.
Що ще? Будівництво? То хай спробують побудувати таку складну будівлю, як мурашник! Та ще й без штучно створених приладів.
То ж не варто їм обманюватися щодо нас: можливо, саме ми, мурахи управлятимемо планетою в майбутньому.
Хоч якщо зовсім чесно, то деякі розумники з людей дещо запозичили у нас, мурах. Це фахівці з обчислювальної техніки. У людей вони належать до найрозумнішого прошарку.
Здивували! У нас всяка звичайна робоча мураха легко знайде найкоротший шлях додому. А вони для цього складають програми мовою, що тільки одиниці її розуміють, та ще й за допомогою найскладніших пристроїв, що у нас в Зоні он наскладали до купи на вулиці ще з часів, коли вибухнув реактор, і вони нахапалися радіації. Бо були з металу.