Коли на залізничному вокзалі зібралася вся група, Гектор аж здивувався, скільки людей добровільно йде пішки в гори замість за годину-дві перелетіти на будь-який курорт світу. Це були зовсім інші люди. Не такі, до яких звик Гектор.
З подивом побачив у декого гітару. Оце є бажання нести замість ввімкнути програвач! Та й в гори їх спонукало бажання, тільки бажання, а не прагнення комусь щось довести.
З першого ж переходу він впевнився, що Мар’яна більш витривалий турист.
Спочатку він деякі спільні речі поклав до себе в рюкзак. Але поступово вони перекочували до Мар’яни.
Але найближчого привалу інструктор позабирав у Мар’яни зайве і поклав до себе. І ніяких тобі «чим ти думав, навіщо пішов». Напроти, поплескав по спині, сказав підбадьорливо:
— Нічого, нічого! Першого разу всім важко. Згодом звикнеш. Ще й полюбиш такий відпочинок.
«Ото вже навряд чи!» — подумав Гектор.
Та коли вони вночі збиралися біля вогнища, разом куховарили й з вовчим апетитом їли кашу із тушонкою, а потім півночі неспішно розмовляли під тихесенькі акорди гітари, Гектор почав розуміти цих дивних людей.
Мар’яна трималася з чоловіком не те що прохолодно, а рівно, по-дружньому, наче зі стороннім.
А Гекторові похід все більше й більше подобався, хоча він за браком досвіду, таки встрявав в різні халепи.
Їхня мета була дістатися гори Поп-Іван, що на Мармарошському хребті.
З погодою їм поталанило. Було доволі тепло, без дощу, що неабияка рідкість в Карпатах.
Отож Гектор і втратив пильність.
Гектор мав досить зручну легку, але теплу куртку, якою через спекотну погоду він просто підперезався. А тільки добулися до місця привалу, повісив на гілку дерева.
І тільки як далеченько відійшли від останнього привалу, Гектор згадав про неї. З боязкою надією спитав у дружини:
— Ти, часом, мою куртку не забрала на привалі?
Мар’яна не мала звички лаятися. Тож вона не стала дорікати, а, як малій дитині, пояснила:
— Туристи в походах дотримаються залізного правила: збирати на привалі всі власні речі. Це добре, що погода тепла! А, буває, дощ захопить зненацька, температура впаде одразу градусів так на п’ятнадцять! А до привалу чи до найближчої колиби [18] далеченько. То що ти в такому разі робитимеш?
Гектор похнюпився. Та Мар’яна заспокоїла:
— Це тобі наука буде. Та врешті-решт в тебе є ще теплий светр, вітровка — якось перебудеш.
— Та тепло ж! — спробував приндитися Гектор.
— Зачекай! Це ми ще в гори не піднялися. Там ти інше заспіваєш. Навіть коли просто поруч з гірським струмком йтимемо, від води буде прохолодно.
Невдовзі група вийшла на ґрунтову дорогу, що дійсно йшла поруч з гірським струмком.
З кожним новим поворотом Гекторові відкривалися все нові і нові пейзажі українських і румунських гір.
Підйом не був важким, навіть для таких початківців, як Гектор. Йшли неквапно, роздивлялися навкруги. Тож мали вчасно добутися до затишної галявини з назвою Лисяча.
Вже трохи вечоріло, коли група майже дійшла до місця ночівлі. Залишалося тільки перетнути струмок і трохи пройти вгору.
Але коли його переходили по саморобному містку, Гектор поточився і впав в воду.
Ох і холоднюча вона виявилася!
Інструктор не репетував, а чітко скомандував:
— Все, привал! Приготувати лікувальний чай! Гектору терміново перевдягатися, аби не застудився.
А перевдягатися й не було в що! Воно ж все промокло, до спіднього!
Вся група, хто чим міг, поділився. Найскладніше було зі взуттям. Не кожен брав із собою зайві чоботи. Ще й розмір у Гектора був чималенький.
Та в когось все ж таки знайшлися й чоботи.
Сяк-так перевдягли потерпілого та якось добулися до привалу.
Але вночі Гектора почало лихоманити. Гірська вода, навіть влітку, то вам не турецькі лазні!
Мар’яна, як намацала гарячий лоб, зняла з себе майже все й залізла до чоловіка у спальний мішок.
Гектор прокинувся. Мар’яна заспокоїла:
— Спи, спи! Це так північні народи лікували хворих. Тобі так тепліше буде.
І справді, ранком Гектор відчував себе майже здоровим.
І перша в цьому переконалася Мар’яна.
Чи то час прийшов, чи то чисте гірське повітря допомогло, хто знає? Тільки нарешті Природа вирішила сумлінно виконати свою місію щодо подовження роду: Мар’яна завагітніла. Тільки про це поки що ніхто не здогадувався. А Гектор, як оклигав від пригод, здавалося, навіть став сильнішим.
І з подвоєною ретельністю намагався залицятися до власної дружини.
Групу очікував найскладніший день подорожі. Вони мали піднятися на найвищу вершину даного походу — гору Піп-Іван Мармароський, що мала аж 1937 метрів! (То випадковий збіг з сумнозвісною датою початку великого терору, під час якого комуністична влада руками органів держбезпеки ув’язнювала, катувала, відтак розстрілювала або депортувала чи кидала до таборів ГУЛАГу [19] понад мільйон людей).
18
Колиба (у більшості гуцульських говірок «калиба») — сезонне житло пастухів і лісорубів, поширене в гірських районах Карпат.
19
ГУЛАГ, ГУТАБ, рідше ГУЛаг (рос. Главное управление исправительно-трудовых лагерей, трудовых поселений и мест заключения) — у СРСР у 1934–1956 роках підрозділ НКВС, який керував системою виправничо-трудових (офіційна назва у 1920-х роках — концентраційних) таборів.