Потроху Мар’яна задрімали.
Спочатку він дослухався, чи заспалася дружина.
Коли йому здалося, що дихання в Мар’яни стало рівне, сонне, він почав вдивлятися їй в обличчя, аби побачити, чи заплющені очі. Мабуть, від напруги йому рідні риси дружини на подушці видавалися густим мороком. Серед густого мороку клубочився ще більш щільний морок. Небезпечний морок. Смертельно небезпечний. Морок-вбивця. Він рухався, розростався. В повітрі звивалися огидні щупальця, які будь-що хотіли оповити Гекторові шию.
Частка розуму, що не засинала навіть під час глупої ночі, запевняла, що ті химерні картинки — тільки сон. Та від нього все одно хотілося мчати щодуху. Уві сні Гектор знявся на рівні ноги, хотів бігти. Та ступні ледь ворушилися, наче тонули у ваті, а не спирались на підлогу. Гектор хотів покликати на поміч, та слова застрягали в горлі. А морок все розростався, розростався, аби обволокти Гектора й напевно його вбити.
Гектор заволав, вже насправді, і… прокинувся.
Ранком Мар’яна не згадувала нічний інцидент.
А що Гектор намагався, аби той сон якнайшвидше пішов в небуття, то не став розповідати, що йому теж наснилася якась чортівня.
Кілька діб минули без пригод. Гектор сподівався, що все минулося.
Але вже наступного разу сон не проминув так безболісно.
Тої ночі Гектор працював на станції — реактор саме готували до пуску. Чергування видалося важким, клопітким. А коли він ранком повернувся, застав Мар’яну на кухні в нічній сорочці і з синцями під очима. Погляд блукав десь поза Гектором. Переляканий погляд, відчайдушний.
Не дочекавшись питань, Мар’яна почала перша:
— Гекторе, послухай. Мені наснився жах…
Гектор, що після нічної зміни очікував на відпочинок, трохи різко відповів:
— Може, я спочатку посплю, бодай дві години? А потім поговоримо.
Мар’яна якось мляво відповіла:
— Добре. Звісно, поспи. Я вийду трохи подихаю свіжим повітрям.
Гектор з полегшенням погодився:
— От і добре. Тільки далеко не заходь. Не далі двору. Домовились?
Поки Мар’яна одягалась, Гектор вже поринув у глибокий сон. А коли розплющив очі, Мар’яни все ще не було вдома.
Гектор стрімко зістрибнув з ліжка, набрав по телефону номер мами. Не дослухавши докори, чом не дзвонить частіше, Гектор швидко переповів про жахливі сновидіння дружини.
Єва не перебивала, вислухала. Потому відповіла:
— Звісно, дуже схоже на передпологову депресію. У тих, хто вперше народжує, таке буває. Але краще б її дослідити тут, у лікарні. А можна з нею побалакати?
— Та дружини вдома нема, гуляє.
Єва тривожно спитала:
– І як давно?
Гектор знітився:
— Та десь години зо три…
— Що?! — голос Єви став загрозливий. — І ти спокійно сидиш вдома? А що, як їй стало зле? А якщо вона в своєму стані вкоротить собі віку? Таке тимчасове потьмарення у вагітних теж буває. Цього ти не боїшся?
Гектору й насправді стало лячно. Він не дослухав мами, побіг до дверей.
Саме зайшла Мар’яна. Обличчя посвіжішало, синці під очами наче зблякли. Вона радо глянула на чоловіка:
— Відпочив? От і добре. Поїси зі мною? Я добряче нагуляла апетит.
Гектор відчував себе трохи винним, тож після обіду посадив Мар’яну собі на коліна і спитав:
— Ну що, після прогулянки тобі полегшало? Сон вивітрився?
Мар’яна помовчала. Ота її неквапна манера розмови трохи вже дратувала Гектора. А Мар’яна повела:
— Я саме хотіла с тобою побалакати. Давай поїдемо звідси. Назавжди.
Гектор аж відхилився, аби глянути дружині в обличчя: це вона не жартує часом?
— Що це ти надумала? Навіщо ж нам їхати? Тільки-но облаштувалися.
— Я бачила сон.
Гектор через силу стримався, аби не зірватися.
– І хто в ньому був на цей раз?
Мар’яна відповіла вагомо:
— В ньому був ти.
Гектор видихнув з полегкістю. Навіть пожартував:
— О, звісно! Побачити чоловіка уві сні — то справжній жах.
Мар’яна продовжувала, наче не почула іронії:
— Сон почався зі стуку в двері. Я поспішаю їх відчинити, бо чекаю на тебе. Двері повільно відчиняються. Та за ними дивним чином опиняється сходи, що ведуть вниз, у темний занедбаний підвал. Я спускаюся вниз. Довго так спускаюся, повільно. Наче навпомацки. Хоча в підвал звідкілясь просякає тьмяне бузкове світло. Нарешті спустилася. А там на підлозі повно старезного напівзотлілого мотлоху: одяг, протигази, взуття. Все покриває товстий шар пилу. Опускаю очі додолу. Бачу тіло, що лежить в пилу обличчям донизу. Я намагаюсь те тіло повернути, і вже знаю, що це ти.