І племена, й роди єднала мова Словом,
І гуртував обряд в задруги та спілки.
Під ликом всіх богів — і три- й семичоловим —
В одно зливався Край, в державу на віки…
Наш дід для греків — ант, а нам він був венетом,
І вентом звав його сусідів велій лік.
Він дань вділяв лісам, степам, річкам, планетам,
Його сини дали нам путь в життя навік.
Згадаймо предків тих, що шляхом нашим стали,
В звичаях несучи скрижалі поколінь,
Вони ж бо — нашого життя ясні причали,
І Слова тло, і суть дали нам, як заклин.
Належно, як святих, узявши їх у пам'ять,
Із темряви століть, з часів, що зникли в млі,
Тим словом пом'янім, що вже й віки не сплямлять
По всій нам лишеній окровленій землі.
І станьмо гідними — з нас кожний в цьому світі —
І їх, і їх земель, ощедрених дарах!
І лютих ворогів сліпій несамовиті
Не даймо осквернить священний їхній прах!..