І рада я тобі в дружини
Сестру свою віддать в ротьбі.
За нею біженок, як віно[148],
Я в рід, — вела вона, — вам дам
Й човнів Добрити половину.
А ще звелю усім родам
Під чіль твою слать ратні чада,
І добра, й харч тобі нести,
Для Сваржа, Перуна і Лади
Покласти стежі і мости!
Пихи глядися аж до смерти!
Скромнота честь живим несе!
Бо князем зробишся тепер ти,
І важливіше це за все!
А щоб у вас життя не вмерло,
Затям: ви — з Родових колін!
Візьми ж ти Хорса й Рода в берло, —
Не знає їх одвіку тлін!
І буде в тебе мол і бродень,
І мито буде, й рать вдвокінь,
І твердь зведеш в знак Рода — Родень,
Де Рось впадає в Русла синь!
Поставиш в ній стіну-столицю,
З воротами — бугру й ріці;
І будуть вікнами дивиться
Боги й духи у всі кінці!.. —
А Бож в уяві бачив Лану,
І рід свій, матір, і гаї…
Та попросив: — Зведи! Хоч гляну,
Яка з лиця… Як звуть її? —
— Ім’я сестри моєї — Рада.
Як сяй, жона!.. Ладнайся, йди!
Вас заручу пізніше радо,
Бо Маж он кличе всіх в ряди! —
Весь день вкривала Хорсич пісня —
Святий обряд усі вели,
Затихла лиш, як темінь пізня
В густий туман вдягла вали…
Значили вранці ватри гони —
Гінке вогонь-весілля йшло:
Втікала Рада, Бож догонив,
Як по обряду й слід було.
Тоді в намет на власний човен
Бож раду ввів. Жону — як муж!
З біглянок-дружок ряд був повен
І лементи в ярах довкруж.
Ганяли луни вал за валом
До втоми від гучних погонь…
А Рада з жаром крин ховала:
Очаг — їй честь! А рід — вогонь…
Нове створилося ж весілля!
Новий і злюб, і злук, і Рід!..
Гостились колачем із сіллю,
Змивали гріх Руслом убрід.
Спокін вогонь дають в придане,
Щоб рід курінь затеплив свій!
І де не гасне він, — там Дана
Тче роду дні у вік-сувій…
… Гучить десь ріг! Шле Маж накази,
Пне в путь вітрила вітровій!
Випроваджа рідню Амаза,
Маха прощально Рада їй.
— Хвала ж, — гука Амаза, — Родню!
Перун у поміч! Плід — землі!
Хай рід цей, роджений сьогодні,
Росте! Ти ж, Боже, будь в чолі!.. —
* * *
Три дні стояли на приколах
Десь біля пращурних горбів[149];
Три дні ладнали митну й мола,
А на четвертий Маж розбив
Мабутній осіл в круч наверші,
Де джерела дзвенів потік,
І Рада, й Бож очаг свій перші
В святу черінь внесли навік.
Дари поклавши урочисто
І врікши всім богам місця,
Взялись всім родом ставить місто,
Ділить очаг на обійстя.
А вже за тиждень — чи й скоріше —
Прийшли з довкіль до них сюди
На толоку[150] святу старійші
І привели свої роди.
І пріли мулярі і теслі,
Бондарні й кузні в даль гули…
Так Родень, наче в перевеслі,
Від степу зводив скрізь вали.
І крились горна димом чалим,
Обійстя вшир і вздовж росло.
З двох боків гори захищали,
А з третього — Дніпро-Русло.
Затишні рилися вертепи[151],
П’ялись рядами курені.
І скоро табунам зі степу
Співали встріч святі півні!
І ниви всіялися житом,
Коноплі вкрили діл і тік,
І мол плотами став ушитим —
Зробили перевіз в той бік.
І звівся ввись на круч очіллях
Бовванів стрій — вогні при них —
Очима глянули в довкілля
Боги — в чотири сторони.
І пуща Пека, й Чура струмінь,
І лука — Мавок, Вій та Дів,
І Всевід — Віщий Дуб — для думань,
І требник Предків і Родів,
Ба, навіть Берегині[152] балка,
Коня і Півня горб, Сварог
Були… Та вище всіх — Русалка,
Переплут[153], Лада і Трибог[154]...
Всім Бож давав і лад, і спокій,
І Рада старшою була.
І гомоніли гір опоки
Все далі й далі від мола,
Бо йшли роди, брели задруги,
І Бож притулки всім ділив:
Одних селив навкіл в яруги,
Других — між гору й водолив.
І кожний вождь задруги нині
Клявсь Родню вірністю навік
На власній крові та на глині,
Як по обряду Хорс прирік.
Роди єднались в весі всюди,
А весі — в верви й гродови[155].
І вал довкруж… Скрізь вежі-буди,
Засіки, болота, рови…
* * *
— Ти, Ставре, йди Поруслям з Радом,
Відрад і Лют — десніш[156] в ряду,
Уліб і Вар — за Кола спадом,
А я нагору, в ніч піду.
І хай роди нам скажуть ближні,
Що коло них і навкруги.
Дізнавшись, будем тут же в тижні!
Рушаймо! В путь, брати-други!.. —
Бож довго мчав. Горби і схили
Зморили й вершника, й коня.
І щоб обом поповнить сили,
Бож зупинивсь на спаді дня.
В обрамі плес — озерце скраю,
Гайок зелений шати вдів,
На водах птаства цілі зграї,
Між ними — вивід лебедів…
Враз перед ним, не далі кроку,
Де й взявся старець! Борода,
Мов з льону, біла; бриль широкий,
Верета до колін руда;
Торбан і торок через плечі,
В руці, ще дужій, — путній кий…
— Хай мирний буде в тебе вечір! —
— Хай, старче, буде й ваш такий! —
І Бож затнувсь: кийка навершя
Дивилося в шість пар зіниць…
— Даруйте, — Бож вклонивсь, — що вперше
Зустрівши вас, не впав я ниць!
Присядьте!.. Снідь засмажу, старче!
Тут вогнища тепло, вода… —
— Гой-гой! — сів дід той. — Слово дарче
Дорожче в світі, ніж їда…
Тому лишусь. Богам у звичай
Розділим ніч і харч на двох… —
І змовклий вже і таємничий,
Дід Божа снідь приймав і мох.
Коли ж лягли, і Бож пригоди
Свої старому оповів,
Той жваво звівсь, рокам на подив,