Раптом я почув звук крана, який зачинився, і зник звук падаючої води. Якимось чином я викинув зі свідомості звук душа. Я категорично не звертав на нього уваги. Двері ванної відкрились і звідти вийшла Катя. Абсолютно оголена. Не знаю чому, але я стояв з тацею в руках з обличчям ідіота і не знав, що робити або що казати. Вона з легкістю пройшла поміж мною і шафою, по дорозі вкравши трохи кураги.
-- А чого ти на мене так дивишся? - зацікавлено питалась Катя, не розуміючи мого ступору.
-- Сам не знаю. Ти хочеш щоб я до завтра на розкопки не потрапив?
-- Ти це до чого?
-- Ти як не знаєш, що вид оголеної жінки на чоловічі інстинкти діє як червона ганчірка на бика.
-- Страшенно душно. Я навіть після душу вирішила не витиратись, щоб подовжити ефект свіжості.
-- Мене вже стояк в штанях і не від того, що я недавно встав, а ти знущаєшся.
-- Всі ви чоловіки тільки про секс і думаєте.
-- Ніби ви його не хочете? Часу от тільки в мене нема.
-- Це чого? - засмучено спитала Катя.
-- Я хочу сьогодні ще встигнути покапати, - я брехав. Який чоловік не хоче сексу? Але треба було налаштовувати себе (та й її) до того, що нам треба розходитись. Вночі я намітив курс і сходити з нього я не збирався.
-- Кіт, ти все ж таки, мій самий оригінальний хлопець. Ти нехтуєш сексом на користь лопати. Це всі неформали такі?
-- Не можу сказати точно.
Як добре, що вона спитала про інших неформалів. От скоро ти сама і дізнаєшся.
За півгодини ми обоє стояли біля вхідних дверей до квартири. Ми попрощались на зупинці маршруток. Її маршрутка під'їхала майже одразу як ми підійшли. Я ж поїхав через хвилин п'ять після неї.
Маршрутка привезла мене на Хортицю. По дорозі, маршрутчик не почув мого прохання висадити навпроти повороту на Кінний театр і ледь не увіз на інший берег Дніпра. Від зупинки до табору треба було пройти ще чотири кілометри спочатку нормальною дорогою, а потім стежками. За півгодини я був на підступах до табору археологів. Ґвалт стояв добрячий. Наші табори завжди було легко знайти на слух. Подивившись на годинник, зрозумів, причину шуму - був час обіду. Хтось сперечався чи не взяли його миску, хтось жалівся, що йому мало або багато поклали, хтось жалівся на смак їжі.
Це був табір непрофесійних археологів. Основу його штату складали школярі, від яких батьки здихались на тиждень, або студенти, яких відправили від університету на практику. А в голові табору були теж непрофесійні, але досвідчені ветерани-легіонери (до яких сам і відносився), а над ними стояв Великий Тубольцев, якого всі поза очі називали Валєнтінич. Він був єдиний серед нас професійний археолог. Для організації роботи табору цього було достатньо. Як тільки я з'явився в таборі почались привітні викрики з моїм ім'ям.
-- Кот, чувырло, ты к нам на долго? - цікавився Валєнтінич.
-- Та на пару днів. Вирішив заїхати перед тим, як уїхати до Києва.
-- Есть будешь?
-- Не відмовлюсь. Хто зараз головний на кухні?
-- Глуховская. Вы, наверное, не знакомы.
-- А хтось з ветеранів є?
-- Никого. Обещали завтра подъехать.
Скинувши речі біля вогнища, я розраховував кинути їх пізніше в якусь палатку з вільним місцем. Підійшов на кухню і побачив дівчину з привабливою фігурою у шортах і чорній футболці з фотографією Цоя.
-- Привіт.
-- Привет.
-- Я Кіт, будемо знайомі. А тебе як звати?
-- Катя. Можешь называть Лисой.
Від її імені в мене в серці щось ойкнуло. Хоч я і був атеїстом і в забобони не вірив, але було в мене прикмета, що коли мені щастить на дівчат з однаковими іменами, з більшістю з них мені світив секс. При тому, що я намагався розійтись з однією Катериною, знайомство ще з однією, судячи з цього правила, не обіцяло мені вірності по відношенню до Олі.
-- А ти на Підвіконні з'являєшся? Бо вид в тебе такий, що мала б, але я тебе там не пам'ятаю.
-- Бываю, но очень редко. Но у меня там куча друзей тусует. А ты и есть тот Кот, про которого тут рассказывают?
-- Підозрюю, що я той самий Кіт. А що розповідали?
-- Много чего. Да и на Падоке про тебя кое-что интересное слышала.
-- Не вір нічому, все брехня. Це було давно і неправда.
Далі день проходив як і всі дні в археологічному таборі: розкоп, відпочинок (або як в нас це називалось Сієста). Підчас Сієсти до мене підійшла Лисиця і сказала, що треба сходити в магазин, докупити харчів до вечері і чи не складу я їй компанію. Я погодився, бо і компанія її мені була більш приємна за галасливих малюків, та й пройтись був не проти після кількох годин рачки у розкопі.