-- А ты давно капаешь?
-- Доволі давно. Десь років з десять. Колись рахував, а потім забив. Час іде, я капаю, що ще треба?
-- А я уже давно хотіла попасть на раскопки, но не как не получалось.
-- Ну от ти тут. Як враження?
-- Первая неделя была более-менее интересной, но вся та романтика, которой я ожидала, быстро улетучилась. На вторую неделю Тубольцев поставил меня главной по кухне. Особо не переутруждаюсь, но как-то скучно.
-- Це всіх чекає, хто потрапив в археологію не за покликанням, а за примусом або наслухавшись романтичних історій, - з посмішкою прокоментував я, - Золота нема, пригод нема. Є тільки сурові будні з одним і тим самим сценарієм.
-- А что привлекает тебя здесь?
-- Я люблю історію, польове життя, та й щоденна рутина тут якась інша, своєрідна. Не так напружує, не робить з тебе якогось робота.
-- Ни чего что я с тобой на русском разговариваю? Может мне перейти на украинский?
-- Розмовляй якою хочеш. Хоч англійською. Я легко розумію всі ці три мови.
-- Я все ж таки спробую говорити з тобою українською.
-- Як хочеш. Відверто, я тільки за.
-- Кажуть, що ти скінхед. Це правда?
-- Брехня. Я ж казав: "не вір чуткам про мене, це все брехня".
-- А правда, що ти в Києві живеш?
-- Правда. А що з цього?
-- А чого ти сюди їздиш, більше нема де копати?
-- Це нагадує допит. Я їжу додому, заодно приємно і корисно проводжу час. А нащо це тобі?
-- Просто цікаво. Цей заїзд такий нудний. Ніхто не грає вечорі на гітарі. А мафія вже в печінки в'їлася.
-- Буває. Стосовно гітари є гарні новини: Валєнтінич сказав, що завтра ветерани приїдуть, а серед нас, ветеранів, гітаристів вистачає.
-- З твоїм прибуттям починається підвищення настрою. Спочатку ти - хтось не дуже малий, але й не старий, - підозрюю це вона про Валєнтінича, - та й новини приємні приніс.
В цей момент ми вийшли зі стежки на дорогу. Йти стало легше і прибавили ходу.
-- Дивлюсь, в магазин ходили наші частенько, - пробурмотав я.
-- Це ти до чого?
-- Та стежку за місяць протоптали добрячу. Ще місяць назад йшов і вишукував стежину серед трави, а зараз її чудово видно.
-- А тобі яка різниця?
-- Траву затоптують. Табір зніметься, а стежина ще декілька років буде заростати. А це як-не-як заповідна зона, берегти тут природу треба.
-- Ти часом Духа не знаєш?
-- Знаю. Класний малий.
-- Так він теж постійно за природу піклується. В нього ще нашивка є "Берегите природу, мать вашу". У вас в цьому плані багато спільного.
-- Що в цьому поганого? Хтось має піклуватись про природу, для збереження її для нащадків. Хтось це має робити. Оскільки всі свинячать, доводиться неформалам прибирати.
-- Я сама не люблю, коли смітять. Але стосовно неформалів це ти загнув. Ну, інколи рольовики організують прибирання якоїсь частини Хортиці. Ну більшість з нефорів прибере за собою сміття. Але так щоб ніхто, окрім нас! Це ти перебільшив. А панки, так ті взагалі за собою не приберуть.
-- Можливо і перебільшив. А от щодо панків я попрошу. Я сам панк, - від цих слів Катя зрозуміла, що тільки що поскаржилась мені на мене самого. Ідіотська ситуація.
-- Вибач, я не хотіла сказати, що всі панки...
-- Ті панки, що гадять, то вже не панки, а обригани.
До магазину ми дійшли не розмовляючи. Там Катя придбала все необхідне їй і погрузила в мій рюкзак. Як тільки ми зійшли з асфальту на ґрунтову стежину, їй закортіло знов поговорити.
-- Кот, а можно вопрос личного характера? - Катя не помітила як знову перейшла на російську.
-- Дивлячись наскільки особистим буде питання.
-- Правду говорят про то, что ты редкий лавилас?
-- Ти іноді як спитаєш? Лисиця, а тобі це нащо?
-- Просто интересно. Чисто из женского любопытства.
-- Цікаво, хто тобі таке сказав?
-- Не имеет значения.
-- Для мене має. З точки зору одних я страсний йобарь, який трахає все, що рухається. Інші вважають, що я добитий романтик, який закохується по вуха. Мені цікаво в чиїх очах я став таким.
-- Сокола знаешь?
-- Цей кадр давно мені заздрить. Хоча мені самому до нього як до Москви рачки.
-- Он что, еще больший?..