-- Блядун рідкісний. В нього була колись одна дівчина. Вони довго зустрічались, а тепер він бігає від однієї до іншої в пошуках такої самої. Не заздрю я тій дівчині, яка трапиться йому на дорозі. Ну хоч не зраджує їм. І те слава богу.
-- Он ко мне тоже клинья бил.
-- І що?
-- Как-то все заглохло.
-- Ти як раз з тих дівчат, які йому подобаються. Дивно, що він здався. Мабуть знайшов собі іншу ціль.
-- А в тебе є дівчина? - Лисиця знову перескочила на українську. Якийсь хаотичний в неї перехід.
-- Є. Вона в Києві живе. А що це ти стрибаєш з мови на мову?
-- Та якось забула, що мала спілкуватись українською... А тут схопила себе на думці, що розмовляю на російській... Вирішила перескочити, раптом ти не помітив.
-- Помітив. І не на російській, а російською.
-- А ти зраджуєш своїй дівчині?
-- Що ж вас дівчат все цікавить тема зради? Дивлячись, що вважати зрадою.
-- А що для тебе зрада?
-- Я користуюсь Кодексом. А там чітко вказано: секс без продовження відносин не вважається зрадою.
-- Що ще за Кодекс?
-- Є такий собі неписаний моральний Кодекс неформалів. В Зп про нього чули краєм вуха. Сама велика проблема, що він не писаний і повної версії підозрюю ніхто не знає.
-- Вже те, що я почула з нього мені подобається, - хтиво прокоментувала Катя. Схоже, Лисицею її назвали не даремно. По її очам було видно, що вона вже будувала якийсь план. От тільки який? Не люблю планів, в яких я присутній, але про які мене не ставлять до відома.
Ми вже прийшли до табору. Я розвантажив рюкзак і пішов подивитись на результати розкопу, Лисиця ж пішла готувати вечерю. Після вечері хмари почали згущатись. Не думав, що дощ почнеться так скоро. Вітер посилився і став більш поривістим. А мені ще слід вирішити де я буду спати.
-- Валєнтінич, де є вільне місце!? - закричав я на пів-табору.
-- Кот, все забито. Есть только место в крайней палатке, но там живут девочки. Может, заночуешь в столовой?
-- Гаразд. Столова, так столова.
Через пару хвилин до мене підійшла Лисиця і попрохала, щоб я їй розповів про життя в Києві, про те, чим місцеві неформали відрізняються від запорізьких. Казала, що за ці пару днів нового заїзду нормально поговорити нема з ким - з малими не цікаво, а з Тубольцевим якось ніяково, занадто дорослий він для дружніх розмов з ним. А потім без жодної емоції прозвучала пропозиція переночувати в неї в палатці. Мол, в неї є одне вільне місце, та й вночі можна буде "потриндіти" на різні теми. Я погодився, тим паче, що спати в столовій не сильно полюбляв.
Вночі я кинув речі до палатки Лисиці. На моє здивування там була тільки вона, але її сусідки не було. Пояснила це тим, що сусідка пішла ночувати до свого хлопця в палатку.
-- Ох якщо про це дізнається Валєнтінич... Їм обом буде неперелипки. Як мінімум по наряду.
-- Поки що вони не палились.
Далі пішли розмови про все на світі: про те, що завтра через дощ не буде розкопу, про малечу в таборі і ґвалт від них, про спільних друзів, яких, як з'ясувалось, в нас було вдосталь. Десь о другій ночі я запропонував засипати, пояснивши пропозицію раннім підйомом в ранці. Катя погодилась (а що їй ще залишалось?). І тут по стінках палатки почали спочатку злегка, а потім все потужніше і потужніше бити краплини дощу. Схоже, вчора вночі я його так активно кликав, що він вирішив явитись якомога швидше. Явився він швидко, але ну вкрай не вчасно. Почало швидко холодніти. Холодне повітря нахабно бігало по підлозі палатки і залізало в усі щілини одягу. Ховаючись від холоду Лисиця підповзла до мене заду і обняла.
-- Поділишся теплом? - спитала вона.
-- Не можу похвастатись високою тепловіддачею, але якщо хочеш, то будь ласка.
Я розвернувся на інший бік, обличчям до неї і в цей момент наші губи перетнулись. Лисиця пішла далі у наступ і спробувала мене поцілувати по-французьки. Я не дав.
-- Що таке? Я тобі не подобаюсь?
-- Не зовсім. Я не хочу зраджувати своїй дівчині зайвий раз.
-- Правильний, як скінхед.
-- І ти туди ж. Катя, зрозумій, я два місяці планомірно зраджував своїй дівчині. Вчора вирішив припиняти це неподобство, а тут ти. Не в той час, не в тому місці.
-- Извини.
-- Буває. Давай дійсно спробуємо спокійно поспати?
Я відвернувся назад, спиною до неї і спробував заснути. Лисиця лежала позаду, обнявши мене і крадучи моє тепло.
Ранок не приніс гарних новин. Небо було пахмурним, і дощ обіцяв повторення нічного концерту, ґрунтові стежини перетворились на стежини багнюки, по яким ходити можна тільки в гадах (а вони залишились дома). Я підійшов до Валєнтінича, щоб дізнатись стосовно планів на сьогодні.