Моїми сусідами по купе була якась бабця, молодий хлопець десь років двадцяти явно нефорської зовнішності і чоловік років під сорок; ще з нами на "боковухах" їхала пара, парубок з дівчиною. По ідеї подібна компанія не має бути нудною, буде про що поговорити. Хіба що "пенсія" буде нудьгувати. Але це вже її проблеми.
Потяг рушив. Мої ще стояли на платформі і щось кричали у вікно. Я помахав їм рукою і показав, щоб вже уходили. Сокіл з Духом ще бігли за вагоном навпроти вікна, поки потяг доволі сильно не розігнався, щоб за ним можна було угнатись.
Я посміхаючись сів на своє місце.
-- Ви до кінця? - звернувся я до оточуючих.
-- Да, - відповів парубок.
Позитивно хитнув на моє питання чоловік. Пара з бабцею проігнорували мене.
-- Тоді давайте знайомитись. Бо нам з вами всю ніч їхати.
-- Сергей, - сказав чоловік, протягуючи руку.
-- Олег, - відповів я і потиснув його руку.
-- Максим, - відповів парубок і теж протягнув руку.
-- Олег, - повторив я, - А ти з Києва?
-- Сам я з Хмельницька, але живу в Києві. Що, здивувало, українською розмовляю?
-- Ага. Якось звик чути російську у відповідь. Що в нас робив?
-- Приїжджав на гру.
-- Правда? Але ж остання гра, як мені відомо, була тиждень назад.
-- Я вирішив зупинитись у друзів і подивитись на місто, а особливо на Хортицю.
-- Сподобалось? - в цей момент на Максима звернули увагу всі, хто чув нашу розмову, а саме усі окрім бабці.
-- Місто не дуже, нове занадто, а от Хортиця просто чудова.
-- А яке в тебе прізвисько? Не звично звертатись до нефора по імені.
-- Дев'ятка, - і він знову простягнув мені руку.
-- Кіт, - а я знову її потиснув.
-- Извиняюсь, что перебиваю, Олег, а ты что из Запорожья? Просто меня удивляет, что ты говоришь на чистом украинском. В наших краях я такого не встречал, - запитав Сергій.
-- Так, з Зп. Колись спілкувався російською, а потім перейшов на українську. Російського акценту, який мав на початку, позбувся менш ніш за місяць активного спілкування українською.
-- А ты случаем не скинхед?
-- Як мене замучило це питання, - я зітхнув і набрав повні груди повітря, щоб видати черговому пересічному майже зазубрену тираду, - Ні, я не скінхед, я панк. Лисий, бо мені так більше подобається, українською спілкуюсь, бо українець.
-- Часто питають? - зацікавився Дев'ятка.
-- Регулярно. Особливо менти.
-- Насправді, я навіть якось і не подумав, що ти скін. Швидше, ти на металіста схожий.
-- Знаю. Досвідчений нефор швидко відрізнить іншого нефора від скіна. Але цевілам це не дано. Особливо зі східних регіонів. Нажаль, на превеликий жаль...
-- Я почему спрашивал: не единожды пытался перейти на украинский, но вместо украинского, разговаривал на страшном суржике и со страшным акцентом. Окружающие и друзья не понимали желания разговаривать на государственном языке. Говорили, что бы я не издевался над ними и украинским языком, и говорил на русском, - продовжував жалітися на життя Сергій.
-- Тут я вас повністю розумію. Бо сам в свій час зіткнувся з такою ж самою проблемою. Я на українську перейшов ще в школі. При цьому школа була російськомовна. Уявіть, з яким опором довелось зіткнутись, коли намагався відповідати українською не тільки на уроках української мови. Та й суржику я позбувся лише через пару років. Мене підтримували лише декілька друзів. Всі інші були в контр позиції. Теж казали, що я тільки знущаюсь з мови і з їхніх вух. Сьогодні жоден з них не має ні чого проти того, що я спілкуюсь українською. Неприємно лише чути в рідному місті фрази в спину з ряду: "Понаехали западенцы". І зовсім кумедно, коли питають: "А як вам наше місто?"
-- А в Киеве с украинским легче?
-- Та хоч англійською спілкуйтесь. Всім паралельно. Там проти якоїсь мови виступають, хто сам не місцевий, і навіть не громадянин України.
-- Я, до речі, теж помітив, що у вас в Запоріжжі на мене всі якось косились, коли чули, що я українською спілкуюсь, - приєднався Дев'ятка до розмови з Сергієм.
-- Та в нас і на неформалів косяться. Гопота так бушує, що більшість ходить в цевільному. Одягнених в ідейні речі по пальцях однієї руки порахувати можна. Більшість одягаються належним чином тільки на концерти.
-- Те що гопоти у вас до біса, я звернув увагу. Ех, не те що в нас на Подолі...
-- А что у вас на Подоле?
-- Та в Києві, Подол - місце тусні неформалів. По вихідних днях ввечорі його просто наводнює нашим братом.