-- Странный вы народ.
-- На те нас і називають "неформалами" - не відповідаємо загальному формату, - філософськи прокоментував Дев'ятка.
На пару годин всі думали про своє. Персонально мене ця тиша, якщо це можна назвати тишею, швидше мовчання, почало пригнічувати. Саме нудне в потязі - сидіти і вмикати.
-- Дев'ятко, а за що тобі таке прізвисько дали?
-- Та це від фамілії походить. Дев'ятенко я. Ну а звідси і прізвисько. А тебе за що Котом назвали?
-- Та регулярно отримую різні травми замість того, щоб шию собі зламати. По аналогії з дев'ятьма життями кота.
-- І скільки ти їх вже витратив?
-- Здається, вже всі.
-- Так тобі не довго залишилось? - з посмішкою на обличчі питав Дев'ятка.
-- А ти вже моєї смерті хочеш?
-- Та не хочу, щоб завтра ти собі нарешті шию зламав, а менти це мені припаяли.
-- Не дочекаєшся. Я збираюсь жити вічно, поки все іде по плану.
-- Ну-ну. Кащей Безсмертний.
Після його слів у вагоні вимкнули світло. Ми вирішили дати людям поспати і не заважати своїми балачками. Та й я не виспався після вчорашніх проводів, тому з радістю заповз на свою верхню полку і спробував заснути. Сон нагрянув швидко. Мене буквально "накрило".
В манері їздити потягом ми з Дев'яткою теж спромоглись виділитись - ми їхали без постілі. Це взагалі то нормальна практика для студентів, але чомусь всі, хто їхали поруч з нами постіль взяли, а ми ні. На те як ми спимо інші дивились якось скоса. Ну й біс з вами, мажори прокляті. А нам, неформалам, до таких умов не звикати. Для нас нормальна практика в теплий період року на вихідні піти просто пожити в палатці. Нам не треба всіх переваг цивілізації щоб розслабитись. Ми розслабляємось, коли чогось не вистачає, коли є якісь незручності, якийсь дискомфорт спричинений відсутністю благ цивілізації. Тому звичайне плацкартне місце нового вагону для нас було як номер п'ятизіркового готелю.
Вранці мене розбудив провідник. Потяг вже в'їхав в Київ і залишились лічені хвилини до прибуття на вокзал.
Виходячи з вагону ми попрощались з Дев'яткою, домовившись таки зустрітись сьогодні вечорі.
Де я?
"Я житель столицы
И мне есть, чем гордиться"
Тараканы!
От я і в Києві. Мати міст руських, після декількох місяців я повернувся. Декілька місяців в гопівському Запоріжжі зробили свою справу: в Києві мене кидає в дрож, бо тут всі клаберсько-підарастичного виду. Тут купа гламурного народу в бльосках та золотистих речах. Таке враження що тут кожен другий або метросексуал або емо. До такого різкого контрасту з пролетарським Сходом мій розум якось не був готовий.
Звичайно я звик це бачити щодня. Поки жив тут раніше, воно все якось приїдалось, ставало чимось звичним. Але за три місяці я звик бачити гопів, обличчя яких не змордоване інтелектом, а тут всі такі собі замріяні, нібито в справах, якісь заклопотані. Київський народ, загалом, намагається показати свою заклопотаність, ніби виправдовуючись перед іншими регіонами, мол, ми тут теж працюємо, а не просто жируємо.
Київ - місто-мрія будь-якого клакера. Тут клуб на клубі, та й на всі смаки. Тому ще зрозуміло звідки тут така купа гламурного народу. Але звідки в Києві стільки емоподібних для мене загадка. Саме емоподібних, а не емо. Якщо в Київ приїде якийсь надміру активний антіемо, він буде в шоці. В шоці від того, що тут для нього роботи непочатий край. Але якщо образливо на якогось з емошних сказати: "Емо сакс", доволі ймовірно, що у відповідь ви почуєте: "Я не емо", замість: "Емо не сакс".
Будучи антіемо, самому регулярно руки чесалось вставити мозків таким от позерам. Так і хотілось уявити себе французьким хрестоносцем часів боротьби з єретиками. Тоді, у так званих, священних війнах гинули тисячі невинних. А коли одного з рицарів запитали: "Як відрізнити єретика від християнина?", той відповів: "Вбивайте їх всіх, Господь сам розбереться". Так і хотілось валити без розбору і емо, і тих, хто під них косив. Але тримав себе в руках. Я виказував їм своє відношення до них, але не падав до прилюдної бійки.
Жив я в Києві в страшенно престижному районі, в п'яти хвилинах ходьби від Майдану. І це все на шару. Народ шукає з ким би зняти кімнату навпіл, а в мене власна кімната в комуналці, за яку не треба платити. Не треба платити ні за комунальні послуги, ні за світло, взагалі, не треба платити ні за що. Ви дивуєтесь як це можливо? Елементарно. В старій частині Києва є будинки, які запланували на відселення у зв'язку з їх аварійним станом. Нормальні люди звідти потихеньку виїжджали, а неформали заселялись. Без запрошення, ясна річ.