Весь мій під'їзд виїхав. Тому в нас з першого по третій поверхи жили самі неформали. В другому під'їзді нашого будинку ще жили звичайні люди. Вони дуже дивувались своїм новим сусідам, особливо з їхнього власного під'їзду. Не знаю як у сусідів, але в нашому під'їзді, квартири були по п'ять кімнат. Кімнати не дуже великі, але одній людині вистачало. От стелі були дійсно церковні. По висоті стель і по величезній глибині підвіконня можна було з впевненістю казати, що будинок явно дореволюційний.
В квартирі жив зі мною цікавий народ: гот на прізвисько "Шрам", рокер "Філософ" і два металісти - "Соло" і "Сірий".
"Шрам" був солістом в якомусь готичному гурті, і, підозрюю, що прізвисько своє отримав за шрам на брові, яку розірвало колись струною, яка порвалась під час гри на гітарі. "Філософ" був на справді філософом. Він був ним не тільки за освітою, але й за покликанням. До речі, свою присутність в цьому домі він пояснював тим, що від батьків, які жили на Троєщині довго їхати в університет. "Соло" був класичним металістом - з довгим волоссям, весь в шкірі. Для повної гармонії йому не вистачало тільки байку. "Соло" назвали так за те, що він завжди був сам і рідко коли з кимось спілкувався. "Сірий", якого насправді звали Вовою, отримав таке прізвисько за те, що ходив часто в цивільному. Він не одягав чорне як ми, але й не носив біле, тому і став "Сірим" - чимось середнім між цими кольорами.
Жили, не тужили, мило в суп один одному не кидали.
Загалом, неформали в Києві та неформали в якомусь провінційному місті, нехай і великому індустріальному, сильно відрізнялись. Відрізнялись в усьому окрім загальних неформальських рис. В Києві неформалів було стільки, що організовувати якісь загальнонефорські зустрічі безглуздо - ми просто ніде не помістимось. Та й зібрати всіх не вийде в принципі, бо відсутня, хоч якась централізуючи сила. Замість цього, було улюблене місце зустрічі всіх неформалів - на Контрактовій площі під пам'ятником Сковороді. Але зустрічались там мілкими купками друзів і далі розходились по всьому Подолу.
Відрізнялись київські неформали і культурним рівнем. Тут все було поставлено на ширшу ногу. А після гулянь, якщо і залишали сліди власної життєдіяльності, то значно менше ніж неформали інших міст.
З ідейністю ж в Києві було все неоднозначно. З однієї сторони, ідейників тут було вдосталь, можливо, навіть більше, ніж в будь-якомусь іншому місті України. Але якщо ж дивитись на їх відносну долю від інших київських неформалів в порівнянні з іншими містами, то картина перестає бути такою радужною. І напроти, піонерів тут було вдосталь... Цих п'яних створінь, які ні чого не розуміють в ідеї було стільки, що стає зрозуміло, чому пересічний народ вважає нас п'яницями і розбишаками. Іноді, коли піонерія забувала про хоч якісь правила поведінки, ідейні неформали влаштовували їм "акції виховання". Іноді виходило.
Основна ж маса нефорнутого народу, як і усюди, були просто тими, кому приємна ця музика і цей стиль одягу, а ідея їм якось паралельна. Але вони вели себе більш-менш порядно, тому не срамили ні себе ін інших.
-- Я вдома!!! - з порогу закричав я. Хай знають, що Кіт приїхав.
В коридор виглянув Соло. Він явно не виспався і був незадоволений моїм криком.
-- Чого розверещався?
-- Добрий ранок.
-- Ранок добрим не буває, або я ні чого не розумію у житті.
-- Соло, який ти життєрадісний... Ти ж наче б то не гот, щоб ходити таким похмурим.
-- Вранці, рахуй, що я гот.
-- Что гот? - ззаду запитав Шрам.
-- Привіт. То я кажу, що Соло не гот, щоб ходити похмурим і насупленим, - пояснив я Шраму, який вийшов з-за рогу коридору.
-- Чого так встав рано? - спитався Соло в Шрама.
-- Та поспишь тут, блин. Принесла нелегкая кашака драного. Чего кричишь? Восемь часом утра только.
-- Сам не сплю і іншим не дам, - з нахабством в голосі я відповів.
-- Ти все ж таки невиправний егоїст.
-- Ну ти знаєш мою "телегу" про те, чому мене Котом називають.
-- Знаем, знаем. Ты эгоистичен как кот и у тебя куча жизней, - пробубнів Шрам.
-- То ж не дивуйтесь моїй поведінці. Ви каву пити будете чи і далі стирчатимете посеред коридору?
-- Черт с тобой. Пошли на кухню.
-- Зараз, сумку до своєї кімнати кину, і приєднаюсь до вас на кухні.
На цю нехитру операцію в мене пішло трохи більше ніж пару хвилин. Коли повернувся на кухню, я застав картину сварки Соло зі Шрамом.