-- Та зрозумій, що не можу я інакше! - кричав Соло.
-- А мне все равно: можешь ты или не можешь!
-- Що за ґвалт, а бійки немає? - поцікавився я.
-- Кіт, він тут...
-- Ша моя радость! - перебив Шрам, - Ситуация следующая: этот Козлодоев положил глаз на Феону.
-- На ту Фєону, що я подумав?
-- Именно на ту. Более того, он требовал у Серого, что бы он уступил ее ему.
-- Ну закохався я в неї!
-- От для цього і вигадали Кодекс - щоб уникати конфліктних ситуацій поміж нами. Соло, ти як не знаєш, що тобі на неї зась?
-- Знаю. Але ж Сірий не має і шансу. Він не в її смаку. Сірий може і ідейний чувак, але його цивільність обрубає йому дорогу до серця Фєони.
-- Подивись на це інакше: ми завжди мріяли, щоб Сірий носив не тільки цивільні речі. Може через неї він і почне носити нефорську атрибутику.
-- Та хай хоч голим бігає! Я її кохаю, а він на неї тільки око поклав!
-- Знаєш, чому прийнято не спілкуватись з дівчатами своїх друзів?
-- Чому?
-- Что бы такие идиоты, как ты, сопли на кухне не жевали! - дав відповідь Шрам, - Все, тема закрыта. Если Серый тебе сегодня не даст добро и не уступит Феону, ты про нее забыл. Еще вопросы?
-- Що ще трапилось поки мене не було?
-- Я не тебя спрашивал.
-- Я зрозумів. І все ж таки...
-- Та вроде бы ни чего такого... А да! Нас шестеро.
-- Ми розмножуємось?
-- Да нет, предохраняемся.
-- Смішно. А якщо серйозно?
-- Ко мне переехала жить моя девушка.
-- Давно мріяв з нею познайомитись.
-- Что-то мне не нравятся твои мечты. Не доверяю я вам, хохлам.
-- А за хохла відповіси, - раптом голосом, повним рішучості, вставив свою репліку Соло.
-- Расслабься, я пошутил. Кот, и все-таки, зачем тебе моя Аня?
-- Просто цікаво на неї подивитись. В мене, на від міну від Соло, дівчина є. Тому загрози я для тебе не становлю.
-- Когда проснется - посмотришь. И не ори больше в выходной день. Сам знаешь, какая тут звукоизоляция - никакой.
Так і не зробивши собі ні кави, ні чаю я повернувся до своєї кімнати. Слід було ще розпакувати речі. Кімната в мене була сама маленька в усій квартирі. Але мені вистачало. В ній якось було уютніше, ніж в інших.
Тепер нас шестеро. Шестеро в нашій квартирі, шестеро під нами і ще шестеро на першому поверсі. Шість-шість-шість. Рокова цифра. І що разу шостими мешканцями ставали дівчата. Вони то і приносили в наше життя спочатку радість, а потім... Самі знаєте що. По суті, рокові жінки. До речі, про рокових жінок. Як там поживала моя Оля? Я не бачив свою дівчину майже три місяці. Я скучив за нею, але не можу сказати, що за її тілом. Катя, трясця твою наліво. Чоловік має бути голодним, коли повертається. Голодним і усіх розуміннях цього слова. А я голодний тільки в розумінні апатиту. А готувати Оля усе одно нормально не вміє.
У неформалів взагалі присутній такий парадокс: хлопці часто вміють робити те, що мали б робити дівчата і навпаки. Так, наприклад, нарвавшись на дівчину-неформалку можна було реально отримати по голові, а хлопці доволі добре готують і іноді роблять це залюбки. Так, неформали не стандарті в усіх аспектах життя.
Я знайшов свій мобільний і набрав Олю. Скинув. Вона ще спить. Будити її - собі гірше робити. Відправлю смс.
"Привіт. Я в Києві. Страшенно скучив. Де і коли зустрінемось?". Коротко і ясно.
Через пару хвилин прийшла відповідь.
"Dobrij ranok. Ja tebe vb`u. Koli? Ne znau. Blishe do ve4ora. Ciluju."
Залишилось вбити час до вечора.
Справи праві
"Убей их всех,
Начни с себя"
Черный Обелиск
Голова болить. Де я? Дома. Це вже краще. Але лежати на затилку боляче. Повертаю голову і кладу її на щоку. О, так значно краще. А що трапилось? Хто форматнув мою пам'ять? На ці питання я зараз відповіді не отримаю. Гаразд, питання полегше: котра година? Для цього треба підвестись і знайти мобільний. Встаю. О, бачу мобільний на столі. Йоли-пали! Три дзвінки від Олі. Ще якісь смски. Два спами, ще дві від Олі. Перша:
"Ya na misci. Ti de?".
Друга:
"Ti skoro? Ya zamorilas 4ekati. Daju tobi she 10 hvilin".
Твою дивізію! А зараз котра? Перша ночі. Мені гаплик. Оля в гніві страшніша за гурбу скінхедів. О, скінхеди! Щось проясняється. З ними з'явились асоціації останніх декількох годин.
Я вийшов в коридор і побачив Олю.
-- Оля?!
-- Что? Нет, меня зовут Аня.